Із дисконтуванням в українських підприємств особливі відносини.  Адже практика податкових перевірок останніх років вказує на щирий інтерес податкових органів до дисконтування фінактивів та фінзобов’язань. При переході на МСФЗ 16 компанії також доведеться дисконтувати: у цьому разі орендне зобов’язання. Зважаючи на податковий аспект такого моменту підприємствам варто дуже виважено підійти до вибору ставки дисконтування. А ще краще – закріпити цей аспект в обліковій політиці. Що при цьому врахувати – розповімо далі.

МСФЗ 16 передбачає, що на дату початку оренди орендар має оцінити орендне зобов’язання за теперішньою вартістю орендних платежів, не сплачених на таку дату. Орендні платежі слід дисконтувати, застосовуючи ставку відсотка, що неявно передбачена в оренді, якщо таку ставку можна легко визначити. Якщо таку ставку не можна легко визначити, то МСФЗ (IFRS) 16 «Оренда» наказує орендарю застосовувати додаткову ставку запозичення орендаря (параграф 26).

Ставка відсотка, передбачена договором оренди

Ставку відсотка, неявно передбачену в оренді (interest rate implicit in the lease), МСФЗ 16 розглядає як ставку відсотка, завдяки якій теперішня вартість орендних платежів та негарантованої залишкової вартості дорівнює сумі справедливої вартості орендованого активу та будь-яких первісних прямих витрат орендодавця.

Ставка відсотка, передбачена орендною угодою, у більшості випадків може бути аналогічною додатковій ставці запозичень. Це пояснюється тим, що обидві ставки, як вони визначені в МСФЗ 16, враховують кредитоспроможність орендаря, тривалість оренди, характер і якість наданого забезпечення та економічне середовище, в якому відбувається операція. Однак ставка відсотка, передбачена орендною угодою, зазвичай також впливає на оцінку орендодавцем залишкової вартості базового активу на кінець оренди, і може впливати на податки та інші фактори, відомі лише орендодавцю (наприклад, будь-які початкові прямі витрати орендодавця). Тому Рада з МСФЗ визнала, що для орендарів, можливо, буде складно визначити ставку відсотка, що неявно передбачена в оренді, для багатьох договорів оренди (див. параграф ВС161 Основи для висновків). Це, зокрема, відноситься до оренди, у якій базовий актив матиме значну залишкову вартість в кінці терміну оренди, наприклад, при оренді нерухомості.

Аудитори із BDO також визнають[1], що орендодавець часто не розкриватиме ставку у контракті або може пропонувати таку ставку як рекламну (тобто нижче ринкової процентної ставки). Тому для розрахунку ставки відсотка, неявно передбаченого в договорі, потрібно мати не тільки інформацію про справедливу вартість об’єкта оренди на початку оренди, а також про “негарантовану залишкову вартість” (справедлива вартість на кінець оренди, якщо залишкова вартість не гарантується). Проте в багатьох орендних відносинах це буде неможливо зробити надійною оцінкою, особливо якщо термін оренди є меншим, ніж корисний економічний термін орендованого активу. Тому, цілком імовірно, що багато орендарів використовуватимуть додаткову ставку запозичень для різноманітних договорів оренди.

При чому навіть за можливості розрахувати неявну ставку за договором оренди, в окремих випадках доцільніше буде керуватись саме додатковою ставкою запозичень.

Крім того, ставка відсотка, передбачена договором оренди, є конкретним показником для кожної окремої компанії та специфічною для орендодавця. Це можна побачити найбільш чітко, розглядаючи первинні прямі витрати орендодавця. Це витрати орендодавця, які не будуть понесені, якщо договір оренди остаточно не узгоджений.

Наприклад, якщо орендодавець платить команді, яка веде переговори по оренді, погодинну ставку, незалежно від результату завершення переговорів по договору, орендодавець не матиме початкових прямих витрат. І навпаки, якщо орендодавець оплачував би команді умовну плату, яка залежить від того, підписано договір оренди оренду, то сума таких затрат була б початковою прямими витратами.

На практиці орендар не буде знати абсолютну суму витрат, понесених орендодавцем при веденні переговорів по оренді, або ж, чи буде дана вартість кваліфікуватись як первісні прямі витрати. А це прямо впливає на можливість визначення такої ставки відсотка.

На додачу до цього, ставка відсотка, передбачена орендою, залежить від початкової справедливої вартості базового активу та очікувань орендодавця від залишкової вартості активу на кінець оренди. Орендар, як правило, не матиме інформації для визначення обох цих сум, за винятком тих випадків, коли основний актив придбаний орендодавцем на початку оренди та буде переданий орендарю наприкінці строку оренди, тобто оренда включає автоматичну передачу права власності або опцію купівлі-продажу.

При цьому аудитори застерігають[2]: орендарі повинні мати на увазі, що регулюючі органи можуть оскаржити визначення процентної ставки, передбаченої в оренді. А тому така ставка має бути максимально обґрунтованою (бажано закріпити процес визначення ставки в обліковій політиці).

Додаткова ставка запозичень (IBR)

Додаткову ставку запозичення орендаря (lessee’s incremental borrowing rate) МСФЗ 16 визначає як ставку відсотка, яку орендар заплатив би, щоб позичити на подібний строк та з подібним забезпеченням кошти, необхідні для того, щоб отримати актив, за вартістю подібний до активу з правом використання за подібних економічних умов.

Відповідно, МСФЗ 16 вимагає від орендаря визначати зобов’язання по оренді з використанням ставки відсотка, передбаченої договором оренди, якщо таку ставку можна легко визначити. Якщо ставка відсотка, передбачена договором оренди, не може бути легко визначена, то орендар повинен скористатись його додатковою ставкою запозичень. Приймаючи це рішення, Рада з МСФЗ вирішила визначити додаткову ставку запозичень для оренди, як таку, що має враховувати строки та умови оренди.

Крім того, Рада з МСФЗ зазначила, що залежно від характеру основного активу та умов договору оренди орендар може мати можливість скористатися легко спостережуваною ставкою, як відправною точкою для визначення його додаткової ставки запозичення для оренди. Наприклад, це може бути ставка, яку орендар сплатив раніше або сплатив би, щоб позичити гроші для придбання орендованого активу або ж власний прибуток, що враховується при визначенні ставки відсотку, яка застосовується до оренди майна). Тим не менш, орендар повинен коригувати такі спостережні ставки, які необхідні для визначення його додаткової ставки запозичень, як визначено в МСФЗ 16 (див. параграф ВС162 Основи для висновків).

Для компаній, у яких відсутні позики, для визначення додаткової ставки запозичень може знадобитись розгляд як історичних, так і майбутніх запозичень (останні – для оцінки, чи відповідає історичний досвід базовій позиції бізнесу). Аналогічно для компаній з незначними індивідуальними даними (приміром, несуттєві позики в одному банку) може бути доцільним дослідити ринкові ставки від декількох банків або переглянути інші доступні дані, такі як компанії з подібним розміром в аналогічній галузі (різні сектори і галузі можуть відрізнятись з точки зору кредитного ризику).

Можливі рішення:

1. Розмір кредиту за банківськими овердрафтами, банківськими кредитами, оборотними кредитними коштами та запозиченнями відображає більш короткий термін запозичень, і тому, ймовірно, більше підходить для короткострокової оренди.

2. Більша тривалість запозичень, ймовірно, матиме кредитні ставки, які краще відповідають тривалості довгострокової оренди. Компанії, можливо, доведеться їх оцінити з інших джерел даних, якщо вони не мають власних довгострокових запозичень, з яких можна отримати дані

3. Для оренди з тривалістю в певному діапазоні, компаніям може знадобитися інтерполяція або екстраполяція, щоб уникнути незвичних або невідповідних висновків.

Також зауважте, що додаткова ставка запозичень має безпосередньо стосуватись орендованого активу, а не бути загальною ставкою запозичень для орендаря. Такий висновок робимо із самої дефініції: «додаткова ставка запозичення орендаря (lessee’s incremental borrowing rate) – ставка відсотка, яку орендар заплатив би, щоб позичити на подібний строк та з подібним забезпеченням кошти, необхідні для того, щоб отримати актив, за вартістю подібний до активу з правом використання за подібних економічних умов» (Додаток А до МСФЗ (IFRS) 16 «Оренда»).

Теоретично ризик дефолту пом’якшується для орендодавця, оскільки він має право повернути основний актив сам. Якщо ж розглядати ситуацію з точки зору орендаря, то право користування активом по суті є заставою від ризику невиконання зобов’язань. Тобто маємо класичну схему забезпечення кредитування. Цей момент надзвичайно важливий, адже від цього безпосередньо залежить і ставка запозичень.

І хоча оренда відображає схему позик із заставою, на практиці певні активи можуть бути більш цінні для орендодавця. Наприклад:

• витрати на повернення активу з низьким значенням та/або коротким часом (наприклад, принтер) будуть високими щодо базової вартості активу та відповідних грошових потоків від оренди, тому переваги, пов’язані з цією заставою, швидше за все, будуть відносно незначними; або

• для більш цінних активів та/або оренди з більш тривалим терміном (наприклад, автомобілем або майном) переваги більш цінні.

Для більшості компаній буде дуже затратно, а то й неможливо, визначити ставку відсотка, яка якнайкраще відображатиме таку операцію орендодавцем (про що говорять і самі Основи для висновків). Таким компаніям, на думку аудиторів[3],  можливо, доведеться звернутися до свого банку або кредитора, щоб отримати індикативні ставки для незабезпечених і забезпечених запозичень різної тривалості, щоб мати змогу визначити відповідні коригування.

Наприклад, якщо підприємство вже має позики від банку або інші позикові кошти, то воно можете подумати про використання процентної ставки за існуючими кредитами як IBR для цілей МСФЗ 16. Однак, хоча така процентна ставка і може бути використана як відправна точка для розрахунку IBR, вона може вимагати певних коригувань. Наприклад, підприємству потрібно буде врахувати наступне:

• Чи його кредитний профіль на початку оренди (чи на дату, коли компанія переходить на МСФЗ 16, якщо використовує модифікований ретроспективний підхід), відрізняється від того, що було, коли було визначено проценти за кредитом?
• Чи термін оренди відрізняється від терміну кредиту?
• Чи запозичена сума відрізняється від вартості активу у вигляді права користування?
• Чи позика незабезпечена (чи надано певні активи у заставу чи ні)?
• Якщо кредит забезпечений, чи застава відрізняється від активу, який орендується?
• Чи є позика в іншій валюті орендними платежами?

Якщо відповідь на будь-який з наведених вище питань є «так», то компанії, можливо, доведеться відкоригувати цю існуючу процентну ставку, перш ніж використовувати її, щоб розрахувати зобов’язання по оренді.

Подібні питання та судження застосовуються при використанні інших доступних ставок, таких як опубліковані відсоткові ставки та дохідність майна. Такі ставки також можуть бути відкориговані, перш ніж буде використано в якості IBR.

Отже, як бачимо, для визначення ставки дисконтування скористатися лише наявними публічними даними щодо ставок – не достатньо. Адже така ставка не враховує ані строку оренди (якщо брати ставки в діапазоні різних строків), ані вартості базового активу, ані кредитного рейтингу орендаря. Виходячи із цього, на наш погляд, у компанії є 3 шляхи розрахунку такої ставки:

1. Взяти за основу базову ставку із публічних даних і відкоригувати її таким чином, щоб вона максимально враховувала деталі конкретної оренди. Такий підхід дуже затратний і потребує чимало профсуджень компанії
2. Запросити ставки запозичень для свого конкретного підприємства за конкретних умов у банківських установ. Наприклад, компанія орендує нерухомість на строк 4 роки; орендна плата – 5 000 грн в місяць. Тому варто отримати ставку відсотка, під який банк надасть цьому підприємству позику в 240 000 грн на 4 роки під заставку цієї конкретної нерухомості. Для незалежності даних не завадило б отримати таку інформацію від декількох різних банків. Щоправда, за наявності значної кількості орендних активів такий підхід навряд чи підійде
3. Керуватись загальнодоступними ставками на сайті НБУ. Врахуйте, що в такому разі ці ставки не будуть враховувати кредитний рейтинг компанії і в разі їх застосування МСФЗшник бере на себе ризик невідповідність визначення орендного зобов’язання вимогам МСФЗ 16, що навряд чи сподобається аудиторам. Хоча змушені визнати, що за наявності величезної кількості договорів оренди такий підхід може бути найбільш прийнятним.

[1] https://www.bdo.global/getattachment/Services/Audit-Assurance/IFRS/IFRS-in-Practice/IFRS16IP_Leases_print.pdf.aspx?lang=en-GB

[2] https://assets.kpmg.com/content/dam/kpmg/xx/pdf/2017/09/leases-discount-rate.pdf

[3] https://www.ey.com/nz/en/issues/ifrs/ey-challenges-in-estimating-the-discount-rate-under-nz-ifrs-16 (приведено наш переклад окремих положень)