У матеріалі розглянуто податкові та комерційні ризики для підприємства, чиї водії через автоматизацію та специфіку роботи починають і завершують маршрути біля місця проживання (зберігаючи авто вдома), а не на стоянці підприємства. Проаналізовано позицію ДПС щодо кваліфікації таких поїздок як додаткового блага (ПДФО та військовий збір) та можливі проблеми при пошкодженні майна внаслідок воєнних подій. На основі норм ПКУ та судової практики доведено, що ризики можна мінімізувати, якщо чітко прописати виробничу необхідність і дозвіл на зберігання у Положенні про службові автомобілі та Наказі про закріплення авто, підтверджуючи економічну спрямованість на користь підприємства, а не особисті потреби працівника.

У матеріалі розглянуто податкові та комерційні ризики для підприємства, чиї водії через автоматизацію та специфіку роботи починають і завершують маршрути біля місця проживання (зберігаючи авто вдома), а не на стоянці підприємства. Проаналізовано позицію ДПС щодо кваліфікації таких поїздок як додаткового блага (ПДФО та військовий збір) та можливі проблеми при пошкодженні майна внаслідок воєнних подій. На основі норм ПКУ та судової практики доведено, що ризики можна мінімізувати, якщо чітко прописати виробничу необхідність і дозвіл на зберігання у Положенні про службові автомобілі та Наказі про закріплення авто, підтверджуючи економічну спрямованість на користь підприємства, а не особисті потреби працівника.

У матеріалі розглянуто податкові та комерційні ризики для підприємства, чиї водії через автоматизацію та специфіку роботи починають і завершують маршрути біля місця проживання (зберігаючи авто вдома), а не на стоянці підприємства. Проаналізовано позицію ДПС щодо кваліфікації таких поїздок як додаткового блага (ПДФО та військовий збір) та можливі проблеми при пошкодженні майна внаслідок воєнних подій. На основі норм ПКУ та судової практики доведено, що ризики можна мінімізувати, якщо чітко прописати виробничу необхідність і дозвіл на зберігання у Положенні про службові автомобілі та Наказі про закріплення авто, підтверджуючи економічну спрямованість на користь підприємства, а не особисті потреби працівника.

У матеріалі розглянуто податкові ризики ситуації, коли одне підприємство побудувало трансформаторну підстанцію (ТП) на об’єкті спільної часткової власності, а інше підприємство фактично її експлуатує без оформлення акта приймання-передачі чи договору оренди. На основі положень пп. 14.1.185 ПКУ та судової практики доведено, що фактичне використання інфраструктури (підтверджене споживанням електроенергії та роботою мереж) з високою вірогідністю може бути кваліфіковане податковими органами як операція з постачання послуг. Це створює ризики донарахування ПДВ та визнання платника послуг отримувачем безоплатного забезпечення.

У матеріалі розглянуто правомірність тверджень податкових органів про необхідність включення неповернутої протягом року поворотної фінансової допомоги (ПФД) до складу доходу та розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробника для платників єдиного податку IV групи. На основі норм чинного законодавства доведено, що ПФД з умовою повернення «за вимогою» залишається чинним зобов’язанням до пред’явлення вимоги кредитора і не формує доходу за даними бухгалтерського обліку. Також зазначено, що обмеження щодо 12-місячного терміну (пп. 3 п. 292.11 ПКУ) стосується платників єдиного податку 1–3 груп, але не поширюється автоматично на сільгоспвиробників IV групи, які формують показники на підставі бухгалтерських рахунків доходів (791, 792, 793).

У матеріалі досліджено питання обліку курсових різниць за кредитом від нерезидента-засновника відповідно до вимог МСБО 21 «Вплив змін валютних курсів». Проаналізовано загальне правило віднесення курсових різниць на прибутки чи збитки (§ 28), а також виняток для чистих інвестицій у закордонну господарську одиницю (§ 32, § 33). На основі норм стандарту та актуальної судової практики доведено, що в окремій фінансовій звітності українського підприємства такі курсові різниці мають визнаватися у складі фінансових витрат або доходів. Водночас розібрано податкові ризики та наведено рекомендації щодо мінімізації претензій контролюючих органів через правильне закріплення позиції в обліковій політиці.

У матеріалі досліджено податкові наслідки ситуації, коли компанія направляє працівників на дороговартісне навчання за кордон, а в договорі відсутня умова про підвищення кваліфікації. Проаналізовано ризики визнання вартості навчання додатковим благом із необхідністю нарахування ПДФО (18%) та військового збору (5%), оскільки пільгові норми ПКУ в цьому випадку не застосовуються. Окремо розглянуто правила оподаткування витрат на закордонні відрядження за умови зв’язку з господарською діяльністю та документального підтвердження, а також доведено відсутність ПДВ-наслідків для підприємства через відсутність операції постачання послуг між роботодавцем і працівником.

У матеріалі розглядається питання щодо обов’язковості надання податковим органам результатів інвентаризації під час проведення документальної планової перевірки. На основі вимог Порядку №727 (Мінфін) та Методичних рекомендацій (Наказ ДПС №244) проаналізовано, як саме контролери фіксують інформацію про проведені інвентаризації основних фондів, ТМЦ та коштів у загальних положеннях акта перевірки. Наголошується, що інформація про інвентаризацію підлягає обов’язковому відображенню та перевірці, тому підприємству варто заздалегідь подбати про бездоганне оформлення інвентаризаційних матеріалів за весь період, що перевіряється.

У матеріалі аналізуються податкові ризики та судова практика щодо нарахування процентних витрат за позиками, отриманими від компаній з управління активами (КУА) в інтересах корпоративних інвестиційних фондів (КІФ). Розглянуто профільні норми Закону «Про інститути спільного інвестування» та ПКУ, які дозволяють венчурним фондам надавати позики за умови володіння не менш ніж 10% статутного капіталу підприємства. Водночас наголошується, що через особливості оподаткування ІСІ такі операції перебувають під пильною увагою податківців: контролери часто намагаються довести відсутність ділової мети, штучність завищення процентної ставки (наприклад, 39% річних) та спрямованість запозичень виключно на мінімізацію податку на прибуток.

У матеріалі розглядаються три ключові питання ведення касових операцій відповідно до Положення НБУ № 148: можливість делегування права підпису касових ордерів іншим працівникам (окрім головного бухгалтера) за наказом керівника із дотриманням вимог щодо матеріальної відповідальності; порядок здачі готівкової виручки в банк нештатними працівниками через договори аутстафінгу (лізингу) персоналу із ліцензованих компаній; а також обов’язковість застосування затвердженої форми акта інвентаризації готівки (Додаток 7 до Положення № 148) під час проведення будь-яких щомісячних або позапланових ревізій каси, а не лише річних.