У матеріалі розглянуто правомірність тверджень податкових органів про необхідність включення неповернутої протягом року поворотної фінансової допомоги (ПФД) до складу доходу та розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробника для платників єдиного податку IV групи. На основі норм чинного законодавства доведено, що ПФД з умовою повернення «за вимогою» залишається чинним зобов’язанням до пред’явлення вимоги кредитора і не формує доходу за даними бухгалтерського обліку. Також зазначено, що обмеження щодо 12-місячного терміну (пп. 3 п. 292.11 ПКУ) стосується платників єдиного податку 1–3 груп, але не поширюється автоматично на сільгоспвиробників IV групи, які формують показники на підставі бухгалтерських рахунків доходів (791, 792, 793).

У матеріалі досліджено питання обліку курсових різниць за кредитом від нерезидента-засновника відповідно до вимог МСБО 21 «Вплив змін валютних курсів». Проаналізовано загальне правило віднесення курсових різниць на прибутки чи збитки (§ 28), а також виняток для чистих інвестицій у закордонну господарську одиницю (§ 32, § 33). На основі норм стандарту та актуальної судової практики доведено, що в окремій фінансовій звітності українського підприємства такі курсові різниці мають визнаватися у складі фінансових витрат або доходів. Водночас розібрано податкові ризики та наведено рекомендації щодо мінімізації претензій контролюючих органів через правильне закріплення позиції в обліковій політиці.

У матеріалі досліджено податкові наслідки ситуації, коли компанія направляє працівників на дороговартісне навчання за кордон, а в договорі відсутня умова про підвищення кваліфікації. Проаналізовано ризики визнання вартості навчання додатковим благом із необхідністю нарахування ПДФО (18%) та військового збору (5%), оскільки пільгові норми ПКУ в цьому випадку не застосовуються. Окремо розглянуто правила оподаткування витрат на закордонні відрядження за умови зв’язку з господарською діяльністю та документального підтвердження, а також доведено відсутність ПДВ-наслідків для підприємства через відсутність операції постачання послуг між роботодавцем і працівником.

У матеріалі розглядається питання щодо обов’язковості надання податковим органам результатів інвентаризації під час проведення документальної планової перевірки. На основі вимог Порядку №727 (Мінфін) та Методичних рекомендацій (Наказ ДПС №244) проаналізовано, як саме контролери фіксують інформацію про проведені інвентаризації основних фондів, ТМЦ та коштів у загальних положеннях акта перевірки. Наголошується, що інформація про інвентаризацію підлягає обов’язковому відображенню та перевірці, тому підприємству варто заздалегідь подбати про бездоганне оформлення інвентаризаційних матеріалів за весь період, що перевіряється.

У матеріалі аналізуються податкові ризики та судова практика щодо нарахування процентних витрат за позиками, отриманими від компаній з управління активами (КУА) в інтересах корпоративних інвестиційних фондів (КІФ). Розглянуто профільні норми Закону «Про інститути спільного інвестування» та ПКУ, які дозволяють венчурним фондам надавати позики за умови володіння не менш ніж 10% статутного капіталу підприємства. Водночас наголошується, що через особливості оподаткування ІСІ такі операції перебувають під пильною увагою податківців: контролери часто намагаються довести відсутність ділової мети, штучність завищення процентної ставки (наприклад, 39% річних) та спрямованість запозичень виключно на мінімізацію податку на прибуток.

У матеріалі розглядаються три ключові питання ведення касових операцій відповідно до Положення НБУ № 148: можливість делегування права підпису касових ордерів іншим працівникам (окрім головного бухгалтера) за наказом керівника із дотриманням вимог щодо матеріальної відповідальності; порядок здачі готівкової виручки в банк нештатними працівниками через договори аутстафінгу (лізингу) персоналу із ліцензованих компаній; а також обов’язковість застосування затвердженої форми акта інвентаризації готівки (Додаток 7 до Положення № 148) під час проведення будь-яких щомісячних або позапланових ревізій каси, а не лише річних.

У матеріалі аналізується правомірність складання податковим органом акта про відмову у наданні документів під час документальної перевірки (відповідно до ст. 85.6 ПКУ та Наказу ДПС № 244). Наведено ключові процесуальні порушення з боку контролерів: включення до переліку запитів, в яких фактично навіть не запитувались відповідні документи, відсутність роз’яснень причин відмови щодо ненадання кожного документа, фіксація порушення раніше завершення робочого дня без використання права на подовження строку перевірки. Обґрунтовано, що за таких умов акт є незаконним і не може слугувати підставою для формування негативних висновків в акті перевірки.

У матеріалі розглядається питання коректності використання рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів» для обліку відпускних, наданих працівникам «авансом» (за невідпрацьовані дні). Обґрунтовано, що такі суми за своєю економічною сутністю є дебіторською заборгованістю працівника, а не витратами підприємства, тому їх обліковувати слід на субрахунку 377. Проаналізовано ризики у разі звільнення працівника без проведення відрахувань (потенційне визнання суми прощеного боргу додатковим благом із нарахуванням ПДФО та військового збору), а також наведено відповідну судову практику.

У матеріалі аналізуються податкові ризики для підприємства, яке залучає ФОП (перебуває на єдиному податку 3 групи) до пошуку та підбору персоналу за відсутності відповідного профільного КВЕД 78.10 у реєстраційних даних. Обґрунтовано, чому наявний код 82.11 (офісні послуги) не покриває рекрутингову діяльність. Детально розписано загрозу донарахування ЄСВ (22%), а також ризики перекваліфікації доходу з покладанням на підприємство функцій податкового агента з ПДФО та військового збору. Наведено аргументи судової практики та практичні поради для мінімізації таких ризиків.