ПИТАННЯ: Підприємство продає товар замовника через визначені канали продажу. Відповідно до умов договору персонал Підприємства зобов’язаний носити в робочі години фірмовий одяг, визначений замовником. З цією метою замовник за свої кошти пошив одяг та передав його безкоштовно Підприємству в тимчасове користування з метою забезпечення одягом персонал в магазинах. Право власності на одяг до Підприємства не переходить, через певний термін одяг буде повернуто замовнику. Яким повинно бути документальне оформлення та бухгалтерський облік одягу, отриманого Підприємством від замовника?

ВІДПОВІДЬ: Отримання та повернення фірмового одягу слід оформити Актами приймання – передачі.

Факт передачі брендованого одягу від замовника до Підприємства доцільно оформляти Актом приймання-передачі. В ньому зазначають: назву товарно-матеріальних цінностей, що передаються, їх кількість, місце та дату передачі. Щодо вартості переданого одягу, то необхідність цього реквізиту виникає у разі якщо умовами договору передбачено відшкодування Підприємством вартості одягу на випадок його втрати чи пошкодження.

Окрім цього, Акт приймання-передачі повинен містити всі інші реквізити первинного документа, визначені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі – Закон про бухоблік). 

Акт приймання-передачі одягу складають в 2-х екземплярах – для кожної із сторін та  підтверджують підписами відповідальних осіб.

Відповідно до п. 5 НП(С)БО 9 «Запаси» запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в  майбутньому економічні   вигоди, пов’язані  з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена. Водночас під активом слід розуміти ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому (ст. 1 Закону про бухоблік).

Оскільки право власності на брендований одяг залишається за замовником та не переходить до Підприємства, то відсутній елемент контрольованості, через це одяг не відповідає критеріям визнання активу. Тож отриманий одяг Підприємство не відображає в складі запасів. Водночас для контролю за рухом таких ТМЦ варто вести їх облік поза балансом у кількісному вимірі.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну від 30.11.1999 р.  № 291 позабалансові рахунки призначені для узагальнення інформації про наявність і рух, зокрема, цінностей, що не належать підприємству, але тимчасово перебувають у його користуванні, розпорядженні або на зберіганні. Отримання Підприємством одягу для персоналу є отриманням його в користування з метою виконання умов договору та надання послуг замовнику. 

Для обліку таких ТМЦ доцільно використати позабалансовий субрахунок 023 «Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні». До нього може бути відкритий аналітичний рахунок «Одяг персоналу, отриманий від замовника» чи з подібною назвою. Або ж для цих цілей може бути відкритий окремий субрахунок до рахунку 02 «Активи на відповідальному зберіганні», наприклад, 026 «Одяг персоналу, отриманий від замовника».

На дату оформлення Акта приймання-передачі одягу на підставі нього ТМЦ відображають поза балансом у кількісному вимірі за дебетом субрахунку 023 (026)/ Одяг персоналу, отриманий від замовника. 

Також звертаємо увагу, що оскільки передбачається повернення одягу замовнику, то на Підприємство лягає обов’язок його збереження. З цією метою доцільно вести облік переміщень одягу на Підприємстві – його видачі працівникам та повернення працівниками. Для цих цілей можна оформити відомість або інший внутрішній документ, в якому буде зафіксовано дату видачі/ повернення одягу, П.І.Б працівника, вид одягу, кількість одиниць тощо. Оптимально видавати одяг працівникам під підпис. 

Під час повернення одягу замовнику також оформляють Акт приймання-передачі та на підставі нього Підприємство зможе списати ТМЦ з позабалансу за кредитом субрахунку 023 (026).

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Підприємство-імпортер звернулось із ситуацією: нерезидент зменшив суму компенсації за товар шляхом надання кредит-ноти. Причина – дефекти продукції. Але в контракті не було прописано умов для таких знижок, а підтвердження – лише в email-листуванні.
Чи може в таких випадках податкова трактувати кредит-ноту як оплату маркетингових послуг ?

ВІДПОВІДЬ: Так, може. Тому варто передбачити контрактом/додатковою угодою умови при яких надається кредит-нота.

Підприємство займається імпортом, у зв’язку з чим укладаються контракти з нерезидентами. Є випадки, коли в подальшому нерезидент зменшує суму компенсації товарів наданням кредит-ноти.

В свою чергу, важливою є причина надання кредит-ноти. Зазвичай кредит-нота передбачає зміну компенсації внаслідок наступних причин:

— виявлення покупцем дефектних чи бракованих товарів;

— за досягнення певних цільових показників (наприклад: обсяг закупівлі, бонус тощо).

Аналіз судової практики та ІПК з даного питання свідчить про те, що є випадки коли податковий орган намагався кваліфікувати кредит-ноту як «маркетингові послуги» з подальшим оподаткуванням.

Так, в ІПК від 11.01.2024 р. № 197/ІПК/99-00-21-03-02 податковий орган зазначив:

«Таким чином, якщо бонуси (кредит-нота) виплачуються покупцю-резиденту продавцем-нерезидентом у грошовій формі у зв’язку з досягненням відповідних показників закупівлі товару, то за своєю сутністю такі виплати визначаються як оплата маркетингових послуг, відповідно у покупця виникають податкові зобов’язання з ПДВ на суму такої отриманої кредит-ноти.

У разі, якщо за рахунок отриманої кредит-ноти зменшується сума заборгованості покупця перед постачальником-нерезидентом за раніше поставлені / ті, що підлягають постачанню товари, то операція із зменшення заборгованості покупця (платника податку) перед постачальником-нерезидентом на підставі кредит-ноти не визначається ПКУ як операції з постачання товарів/послуг, а тому не є об’єктом оподаткування ПДВ.

При цьому кожен конкретний випадок податкових правовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться у зверненні, потребує аналізу документів та матеріалів (зокрема, умов договорів), що дозволяють детально ідентифікувати господарську операцію, який може бути здійснений в межах проведення перевірок платника, що проводяться відповідно до ПКУ».

В свою чергу, при аналіз наданих документів встановлено, що контрактом взагалі не визначені умови в яких випадках надається креди-нота. Підтвердженням надання кредит-ноти свідчить Credit invoice в якому вказано, що надається кредит-нота згідно з mail 29.11.2024.

В свою чергу, за потреби, Підприємство може підтвердити шляхом листувань на електронній пошті щодо умов надання та погодження кредит-ноти, та те, що останні надають у зв’язку з постачанням дефектного та/або неякісного товару.

Враховуючи вищевикладене, підприємству запропоновано:

— передбачити умовами контракту та/або додатковими угодами до контракту за яких умов надається креди-нота;

— проаналізувати наявність листування на електронній пошті щодо умов надання креди-ноти.

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Підприємство планує списати безнадійну дебіторську заборгованість. Контрагенти мають різний статус, в зв’язку із цим виникають наступні питання щодо коригування фінрезультату.
1. Чи підпадає під дію п.140.5.10 ПКУ списання заборгованості контрагентів на загальній системі оподаткування та різних ОСББ, ЖЕКів, та ФОПів, які є платниками єдиного податку 1-3 групи?
2. Коригування за п.140.5.9 ПКУ у разі списання безнадійної дебіторської заборгованості контрагентів, які є державними бюджетними установами і включені до Реєстру неприбуткових установ та організацій – воно спрацьовує лише у випадку, якщо сума списаної безнадійною дебіторської заборгованості перевищує 4 % оподаткованого прибутку попереднього звітного року? Тобто, якщо сума списання, то вона не підлягає відображенню як безповоротна фінансова допомога у додатку РІ?

ВІДПОВІДЬ: Залежно від статусу контрагента, під час списання безнадійної дебіторської заборгованості у Підприємства може виникнути необхідність коригувати фінрезультат до оподаткування:

• за пп. 140.5.9 ПКУ – якщо контрагент є неприбутковою організацією, внесеною до Реєстру неприбуткових установ та організацій. Це коригування ми детально розглянемо у відповіді на друге питання. 
• за пп. 140.5.14 ПКУ – якщо контрагент є суб’єктом фізкультури та спорту та водночас – неприбутковою організацією, внесеною до Реєстру неприбуткових установ та організацій (у розмірі, що перевищує 8 % оподатковуваного прибутку попереднього звітного року).
• за пп. 140.5.10 ПКУ – якщо контрагент не є платником податку на прибуток. 

1. Щодо застосування пп. 140.5.10 ПКУ

На переконання податкового органу сума дебіторської заборгованості, по якій закінчено строк позовної давності та яка списана платником податку на прибуток, набуває ознаки безповоротної фінансової допомоги. Через це податківці наполягають на коригуванні фінрезультату відповідно до пп. 140.5.10 ПКУ. 

Прикладом одного з таких роз’яснень є відповідь в категорії 102.12 ЗІР[1]:

«Платник податку на прибуток збільшує фінансовий результат до оподаткування згідно з вимогами п.п. 140.5.10 п. 140.5 ст. 140 ПКУ на суму списаної дебіторської заборгованості, по якій минув термін позовної давності та яка визнана у звітному періоді безнадійною, неплатників податку на прибуток (крім фізичних осіб, які є платниками податку на доходи фізичних осіб) та платників податку на прибуток – пов’язаних осіб, які задекларували від’ємне значення об’єкта оподаткування за податковий (звітний) період, у якому така заборгованість визнана безнадійною та списана платником податку».

Тобто у випадку списання безнадійної дебіторки після закінчення строку давності, коригування за п. 140.5.10 ПКУ потрібно застосовувати щодо заборгованості:

• ОСББ, ЖЕКів, ФОПів та інших боржників, які є платниками єдиного податку 1-3 групи
• платників податку на прибуток – пов’язаних осіб, які задекларували від’ємне значення.

Коригування не застосовують під час списання заборгованості  звичайних юросіб-платників податку на прибуток, ФОПів на загальній системі оподаткування, громадян.

Водночас зауважимо, що податковий орган у випадку списання дебіторської заборгованості наполягає на одночасному коригуванні фінрезультату до оподаткування на дві податкові різниці: згідно з п. 139.2 ПКУ та пп. 140.5.10 ПКУ. Про це йдеться, зокрема в роз’ясненні категорії 101.12 ЗІР[2].

2. Щодо застосування п.140.5.9 ПКУ

Відповідно до пп. 140.5.9 ПКУ фінрезультат збільшують на суму коштів або вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, безоплатно перерахованих (переданих) протягом звітного (податкового) року неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, у розмірі, що перевищує 4 відсотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Водночас коригування, встановлені підпунктом 140.5.9 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу, не проводяться щодо сум коштів або вартості спеціальних засобів індивідуального захисту (касок, бронежилетів, виготовлених відповідно до військових стандартів), технічних засобів спостереження, лікарських засобів та медичних виробів, засобів особистої гігієни, продуктів харчування, предметів речового забезпечення, а також інших товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які добровільно перераховані (передані) Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Державній прикордонній службі України, Міністерству внутрішніх справ України, Управлінню державної охорони України, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, іншим утвореним відповідно до законів України військовим формуванням, їх з’єднанням, військовим частинам, підрозділам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони держави та наданої гуманітарної допомоги з дотриманням вимог законодавства України про гуманітарну допомогу у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також на користь центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, сил цивільного захисту та/або закладам охорони здоров’я державної, комунальної власності, та/або структурним підрозділам з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, сум коштів, перерахованих на спеціальні рахунки, відкриті Національним банком України для збору коштів (пп. 69.6 підр. 10  р. ХХ ПКУ).

Тобто коригування за п. 140.5.9 ПКУ не застосовують у випадку безоплатного надання послуг категоріям отримувачів, визначених в пп. 69.6 підр. 10  р. ХХ ПКУ. Якщо контрагент не належить до кола таких отримувачів, фінрезультат коригують.    

Підтверджує це й ДПС від 13.11.2024 р. 3 5249/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК:

«У разі безоплатного надання платником податку на прибуток послуг протягом звітного (податкового) року бюджетним організаціям, які є неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату надання послуг, та не відповідають переліку згідно з умовами пп. 69.6 п. 69 підрозділу 10 розділу XX Кодексу, платник податку на прибуток збільшує фінансовий результат до оподаткування на вартість таких послуг у розмірі, що перевищує 4 відсотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного року та відображає таку різницю у рядку 3.1.9 Додатку PI до рядка 03 PI Податкової декларації з податку на прибуток підприємств».

Щодо суми, на яку коригують фінрезультат, то як Підприємство цілком вірно зазначило в запитанні, 4% обчислюють від оподаткованого прибутку попереднього звітного року.

При цьому фінрезультат збільшують лише на ту суму, яка  перевищує 4%. Якщо сума безповоротної фінансової допомоги менше 4% оподатковуваного прибутку, її відображають за правилами бухгалтерського обліку. При цьому коригування не проводять, та додаток РІ до декларації з податку на прибуток не заповнюють.

Про це свідчить лист ДПСУ від 28.07.2016 р. № 16198/6/99-99-15-02-02-15:

«В бухгалтерському обліку сума безповоротної фінансової допомоги, у тому числі наданої неприбутковій організації, відображається відповідно до положень бухгалтерського обліку у складі витрат у періоді їх понесення. При визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток бухгалтерський фінансовий результат підлягає коригуванню на суму допомоги, яка перевищує 4 відсотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, у разі якщо така допомога надана неприбутковій організації».

Коригування за пп. 140.5.14 ПКУ застосовують аналогічно у випадку, якщо контрагентом є суб’єктом фізкультури та спорту. Для операцій з такими суб’єктами ліміт витрат становить 8%.

Висновки:

• під час списання безнадійної дебіторської заборгованості необхідно збільшувати фінрезультат до оподаткування на суму боргу, списаного боржникам, які є, зокрема, платниками єдиного податку;
• якщо боржник має статус неприбуткової організації застосовують 4% ліміт витрат. Сума боргу контрагентів-неприбутківців в межах 4% ліміту не підлягає відображенню в податковому обліку. Коригування проводять на суму що перевищує 4% оподаткованого прибутку.

[1] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=40772

[2] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=41687

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Підприємство імпортувало товари. Згодом було виявлено, що частина з них є бракованою. У зв’язку з цим підприємство виставило претензію нерезиденту. Останній її погодив шляхом оформлення кредит-ноти у вигляді надання знижки на майбутні поставки. Як ці операції провести в обліку?

ВІДПОВІДЬ: У бухобліку за датою визнання нерезидентом претензії доречно зробити запис: Дт 374 Кт 715. Його гривневий еквівалент обчислюють за курсом НБУ, який діяв на цю дату (тобто дату оформлення кредитового авізо).

Нагадаємо, що згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. № 291, на субрахунку 374 ведуть облік розрахунків за претензіями, які пред’явлені, зокрема, постачальникам. Водночас на субрахунку 715 узагальнюють інформацію про штрафи, пені, неустойки та інші санкції за порушення господарських договорів, які визнані боржником або щодо яких одержані рішення суду, арбітражного суду про їх стягнення, а також про суми з відшкодування зазнаних збитків.

Одночасно з цим, в подальшому взаємозалік заборгованостей (тобто заборгованості нерезидента за претензією та заборгованість підприємства за придбаними товарами) в бухобліку можна показати так: Дт 632 Кт 374. Підставою для цього може слугувати, отримана від нерезидента виписка, додатково можна ще оформити бухдовідку на цю операцію.

Ну і звичайно на дату проведення взаємозаліку (як дату здійснення госпоперації) треба порахувати курсову різниць за заборгованістю, яка обліковується на субрахунку 632 (п. 8 НП(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів»).

В обліку з податку на прибуток такі операції слід показувати суто за правилами бухобліку.  Адже наразі в р. III Податкового кодексу України (далі – ПКУ) не передбачено жодних спецправил (в т.ч. податкових коригувань) щодо них. Тому, визнаний в бухобліку доход за виставленою претензією, повною мірою впливатиме й на облік з податку на прибуток. А от операція із взаємозаліку заборгованостей взагалі не вплине на прибутковий облік. Бо вона не позначається на фінрезультаті.

До речі, свого часу податкові органи у листі ДФСУ від 03.03.2017 р. № 4493/6/99-99-15-02-02-15 вказували, що відображення операції з отримання кредит-ноти розглядається в залежності від умов, передбачених сторонами договору поставки. В цьому-таки листі вони підкреслювали: 

«Кодексом не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на різниці по операціях отримання кредит-ноти від постачальника — нерезидента. Отже, такі операції відображаються відповідно до правил бухгалтерського обліку».

Щодо ПДВ-наслідків такої операції варто виділити наступні важливі моменти. По-перше, в цьому разі підстав для коригування імпортного ПДВ, відображеного під час ввезення товару, щодо якого буде проведено взаємозалік, немає. Адже скоріш за все його митна вартість не буде змінюватися. Тому якщо це дійсно так, то й підстав для коригування «ввізного» податкового кредиту немає. Погоджуються з цим й податкові органи. Так, наприклад, в ІПК від 24.03.2021 р. № 1169/ІПК/99-00-21-03-02-06 вони вказували:

«Зважаючи на викладене, зміна бази оподаткування ПДВ та відповідно коригування податкового кредиту у разі зменшення суми заборгованості покупця-резидента перед постачальником-нерезидентом за поставлений товар (отримання кредит-ноти) здійснюється у випадку, якщо змінюється митна вартість ввезеного товару, на підставі аркуша коригування до митної декларації, та у разі доплати чи повернення суми ПДВ.

Оскільки, як викладено у зверненні, отримання кредит-ноти пов’язане із зменшенням заборгованості платника перед постачальником-нерезидентом за придбаний та ввезений на митну територію України товар, та не є операцією з постачання товарів/послуг, підстави для нарахування податкових зобов’язань за операцією з отримання кредит-ноти відсутні. Коригування податкового кредиту за такою операцією здійснюється у разі оформлення платником податку аркуша коригування до відповідної митної декларації, оформленої при ввезенні на митну територію України товару, заборгованість за який коригується внаслідок отримання кредит-ноти».  

Подібний висновок зроблено й в ІПК від 30.12.2021 р. № 4824/ІПК/99-00-21-03-02-06.

По-друге, під час подальшого постачання імпортного товару, по якому частково було проведено взаємозалік заборгованостей, за мінбазу з ПДВ треба брати саме ціну його придбання (тобто без урахування її зменшення на суму кредитового авізо) – п. 188.1 ПКУ. Опосередковано це підтверджує й ІПК від 19.01.2022 р. № 22/ІПК/99-00-21-03-02-06.

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Підприємство планує укласти договір оренди нежитлової нерухомості (1018 м2) з комунальним некомерційним підприємством за 1 грн. в місяць. Цікавить податковий облік у орендодавця.

ВІДПОВІДЬ: Відразу скажемо, що згідно ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Тож, оскільки мова йде про здачу в оренду майна приватної форми власності, то розмір орендної сторони вправі погодити самостійно на будь-якому рівні. Інакше кажучи, якщо сторони домовилися про оренду майна за 1 грн (і це влаштовує обидві сторони), то такий варіант цілком в межах норми.

Тепер щодо оподаткування такої операції. І почнемо з податку на прибуток. Так, як орендарем, судячи із запитання, буде виступати резидент України, то в обліку з податку на прибуток таку операцію необхідно відображати суто за правилами бухобліку. Адже жодних спеціальних правил (в т.ч. податкових коригувань) щодо орендних операцій р. III ПКУ наразі не містить. Тому як ця операція буде відображена у Підприємства в бухобліку, так вона вплине й на прибутковий облік (навіть, якщо Підприємство веде облік податкових різниць).

А в бухобліку доход від оренди в сумі 1 грн показують на субрахунку 713. Щоправда, якщо оренда – основний вид діяльності, то в такому разі застосовують субрахунок 703.

Відповідно для облікової рівноваги амортизацію, по об’єкту зданому в оренду, в бухобліку можна показувати на субрахунку 949 (або субрахунку 903 – якщо оренда основний вид діяльності підприємства).

Отже, визнані в такому разі в бухобліку доходи та витрати в складі загального фінрезультати впливатимуть й на об’єкт обкладення податком на прибуток.

Додатково хочемо звернути увагу на те, що коли у підприємства інші операційні витрати більші за інші операційні доходи, то вважають середнім ризиком і підставою для включення підприємства до плану-графіку перевірок (пп. 2 р. 5 р. І Порядку формування плану-графіку перевірок, затвердженого наказом Мінфіну України від 02.06.2015 р. № 524).

Тепер щодо оподаткування такої операції ПДВ. Операції, власне, із передачі майна в оренду та повернення його з оренди не є об’єктом обкладення ПДВ (пп. 196.1.2 Податкового кодексу України, далі – ПКУ).

Разом з тим, операції із нарахування орендної плати для цілей оподаткування прирівняно до операцій з постачання послуг (пп. 14.1.185 ПКУ). Тому орендодавець – платник ПДВ за датою «першої події» (отримання орендної плати чи надання орендної послуги) повинен нараховувати податкові зобов’язання з ПДВ за загальними правилами (п. 187.1 ПКУ).

Базою оподаткування в цьому разі буде виступати договірна вартість, але не нижче звичайних цін орендних послуг (п. 188.1 ПКУ). 

Відповідно до пп. 14.1.71 ПКУ звичайною ціною вважають ціну товарів (робіт, послуг), визначену сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Виходить, мінбазою для власних послуг (у даному разі – орендних) загалом має бути їхня договірна вартість, яка відповідає рівню ринкових цін на такі послуги.

Тому, через те, що в означеному разі мова йде про здачу в оренду приміщення по, очевидно, заниженій ціні, то Підприємству з метою мінімізації ризику донарахування ПДВ доречно самостійно промоніторити ринок з метою визначення звичайної (читай – ринкової) ціни подібної оренди (звичайно в співставних умовах). І відповідно складати на таку оренду дві податкові накладні: одну – на договірну вартість, яка складає 1 грн, другу – на перевищення ПДВ-мінбази над договірної вартістю орендної послуги з типом причини «15».

Позиція податкового органу з подібного питання викладена в наступній ІПК:

від 20.04.2018 р. № 1734/6/99-99-15-03-02-15/ІПК

«Отже, норми Кодексу (не враховуючи норми для окремих (специфічних) видів операцій):

встановлюють, що база оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, що відповідають ринковим;

визначають обов’язкові умови відповідності ціни поставки (договірної ціни) ринковій ціні, однією з яких є володіння сторонами достатньою інформацією про ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах;

передбачають можливість доведення невідповідності договірної ціни рівню ринкових цін.

Враховуючи викладене, у розумінні норм Кодексу звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка водночас повинна відповідати ринковій ціні (ціні, що склалася на ринку товарів/послуг).

При з’ясуванні ринкових цін на послуги з передачі в найм (оренду) нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) необхідно враховувати:

належність будівель та споруд до однакових класифікаційних типів (з урахуванням їх функціонального призначення) згідно з Державним класифікатором будівель;

їх площу;

місцезнаходження тощо;

Для визначення ринкової ціни необхідно з’ясовувати джерела інформації про ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівнянних економічних (комерційних) умовах. У даному випадку, джерелом інформації про звичайну ціну можуть бути аналогічні ціни на оренду аналогічних приміщень у зазначеному торговельно – розважальному комплексі.

Визначати ринкові ціни слід враховуючи дані цих джерел та обов’язково враховуючи ідентичність (спорідненість, порівнянність) об’єктів оренди.

Відповідно до норм пункту 201.4 статті 201 Кодексу, платники податку у разі здійснення постачання товарів/послуг, база оподаткування яких, визначена відповідно до статей 188 і 189 цього Кодексу, перевищує фактичну ціну постачання таких товарів/послуг, можуть скласти не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням сум податку, розрахованих виходячи з перевищення бази оподаткування над фактичною ціною, визначених окремо по кожній операції з постачання товарів/послуг».

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Фізична особа (не ФОП) придбала за кордоном золото (банківський метал / зливок), розрахунки за які проводились в безготівковій формі шляхом перерахування коштів з рахунку фізособи в Українському банку на рахунок сертифікованого виробника банківських злитків в іноземній державі. Банківський метал / зливок знаходиться на зберіганні у виробника.
Чи підлягає оподаткуванню на території України операції з придбання фізособою золота за кордоном?
Чи необхідно фізособі декларувати та сплачувати в Україні податки у разі подальшого продажу золота за кордоном?

Короткі висновки:

Придбання фізособою золота у злитках не призводить до податкових наслідків. 

У разі продажу золота дохід від продажу фізичною особою придбаних у банку банківських металів оподаткуванню не підлягає.

Відповідь:

Золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів належать до банківських металів (Закон України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними”). В свою чергу банківські метали є валютними цінностями (ч. 1 ст.1 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 р. № 2473-VIII, далі – Закон № 2473). 

Резиденти мають право придбавати валютні цінності за кордоном, здійснювати їх транскордонне переміщення з урахуванням обмежень, визначених Законом № 2473.

При цьому операції з купівлі, продажу або обміну валютних цінностей, що здійснюються як у готівковій формі (для банківських металів – із фізичною поставкою), так і безготівковій формі (для банківських металів – без фізичної поставки) вважаються торгівлею валютними цінностями.

Щодо податкових наслідків операцій з придбання золота

Податковий кодекс України (далі – ПКУ), Закон № 2473 та інші нормативні акти не містять норм, які передбачали б сплату податків під час придбання фізособою валютних цінностей (банківського золота). Адже під час здійснення такої операції не відбувається нарахування та отримання фізособою доходу.  

Щодо податкових наслідків операцій з продажу золота

Виключний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізособи, наведено в ст. 165 ПКУ. Зокрема, пп. 165.1.51 ПКУ виводить з під об’єкта оподаткування доходи від операцій з валютними цінностями (крім цінних паперів), пов’язаних з переходом права власності на такі валютні цінності, за виключенням доходів, оподаткування яких прямо передбачено іншими нормами розділу IV ПКУ.

ПКУ не містить спеціальних норм щодо оподаткування банківських металів. Тож операції продажу таких активів прирівняні до валютних операцій та підпадають під норми пп. 165.1.51 ПКУ. Відповідно дохід від продажу золота не оподатковується податком на доходи фізосіб.

Підтверджує це й податковий орган в роз’яснення в категорії 103.02 ЗІР[1]:

«Відповідно до п.п. 165.1.51 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, доходи від операцій з валютними цінностями (крім цінних паперів), пов’язаних з переходом права власності на такі валютні цінності, за виключенням доходів, оподаткування яких прямо передбачено іншими нормами розд. IV ПКУ».

Також пп. 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” Кодексу передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу XX “Перехідні положення” Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім окремих видів доходів.

Відповідно, з доходу від продажу банківських металів не справляється військовий збір.

Щодо подання деклараціїпро майновий стан і доходи, то відповідно до п. 179.2 ПКУ обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи, зокрема, доходи, у тому числі іноземні доходи, які згідно з Кодексом не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Таким чином, якщо у фізособи буде лише дохід від продажу золота та не виникатимуть інші доходи, які підлягають декларуванню, подавати декларацію про майновий стан немає потреби.

Підтверджує це й ДПСУ в ІПК від 24.10.2024 р. № 4947/ІПК/26-15-24-01-13-08:

«Доходи від операцій з валютними цінностями відповідно до вимог пп. 165.1.51 п. 165.1 ст. 165 Кодексу не включаються до їх загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та не оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Крім того, в разі отримання фізичною особою доходів виключно від вищезазначених операцій з валютними цінностями та за відсутності інших підстав щодо подання декларації, встановлених Кодексом, обов‘язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається».

[1] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=27690

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Підприємство веде облік за міжнародними стандартами. На балансі є приміщення складу, яке дуже рідко використовується (наприклад, один раз в два роки в сезон жнив). Чи не виникає тут ризик перекваліфікації такого об’єкта в інвестнерухомість з переоцінкою до справедливої вартості?

Відповідь: Такий ризик оцінюємо як низький.

Інвестиційна нерухомість – це нерухомість (земля чи будівля, або частина будівлі, або їх поєднання), утримувана (власником або орендарем як актив з правом використання) з метою отримання орендних платежів або збільшення вартості капіталу чи для досягнення обох цілей, а не для використання у виробництві чи при постачанні товарів, при наданні послуг чи для адміністративних цілей, або продажу в ході звичайної діяльності (п. 5 МСБО 40 “Інвестиційна нерухомість”).

В параграфі 9 МСБО 40 наведено приклади статей, які не є інвестиційною нерухомістю:

а) нерухомість, призначена для продажу у ході звичайного ведення бізнесу або яка перебуває в процесі будівництва чи поліпшення з метою такого продажу (див. МСБО 2 “Запаси”), наприклад, нерухомість, придбана виключно з метою подальшого вибуття в найближчому майбутньому або для поліпшення та перепродажу;

в) нерухомість, зайнята власником (див. МСБО 16 та МСФЗ 16), включаючи (серед іншого) нерухомість, утримувану для майбутнього використання як нерухомість, зайняту власником; нерухомість, утримувану для майбутнього поліпшення та подальшого використання як нерухомість, зайняту власником; нерухомість, зайнята працівниками (незалежно від того, чи сплачують ці працівники, чи не сплачують орендну плату за ринковими ставками), та нерухомість, зайнята власником, вибуття якої очікується;

ґ) нерухомість, яка надана в оренду іншому суб’єктові господарювання за фінансовою орендою.

При цьому нерухомість, зайнята власником – це нерухомість, утримувана (власником або орендарем як актив з права користування) для використання у виробництві або постачанні товарів чи наданні послуг або для адміністративних цілей.

Оскільки підприємство має намір під час жнив використовувати приміщення для зберігання самостійно вирощеного зерна, то таке приміщення за своєю суттю є утримуваним для використання у виробництві товарів. Тобто належить до нерухомості, зайнятої власником.

Тому вважаємо, що за таких умов використання приміщення, воно не відповідає визначенню інвестиційної нерухомості та не може бути визнано інвестиційною нерухомістю згідно параграфу 9 МСБО 40. Відповідно, належить до об’єктів основних засобів.  

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Підприємство планує придбати генератор. Цікавить все, що стосується процедури його обліку, оподаткування та оформлення дозволів/ліцензій, пов’язаних із його експлуатацією?

Відповідь:

Щодо обліку придбання генератора

• Бухоблік. Найперше варто видати наказ по те, що у зв’язку із виробничою необхідністю виникла потреба у придбанні генератора такої-то моделі і призначити відповідального за оформлення договору його купівлі – продажу.

Далі на підставі «вхідних» документів на купівлю генератора (це може бути видаткова накладна, акт приймання – передачі) його варто оприбуткувати записом: Дт 152 Кт 631.

Всі витрати, пов’язані із встановленням та налагодженням генератора (якщо такі будуть), необхідно включати у його первісну вартість. У бухзаписах це можна показати так: Дт 152 Кт 631.

Після того як генератор буде повністю готовий до використання із запланованою метою треба оформити акт введення його в експлуатацію та на його підставі зробити запис: Дт 104 Кт 152.

І з місяця, наступного за місяцем введення генератора в експлуатацію, його слід почати амортизувати одним із методів, передбачених п. 26 НП(С)БО 7 «Основні засоби», який застосовується суб’єктом господарювання до основних засобів відповідної групи.

У бухзаписах нарахування амортизації можна показувати так: Дт 23, 91, 92, 93 Кт 131. Витратний рахунок треба обирати, залежно від того, в яких цілях заплановано використання означеного генератора.  

Щодо строку корисного використання по такому генератору, то його підприємство – покупець має встановити самостійно і, зважаючи на п. 23 НП(С)БО 7, такий термін треба передбачити, зокрема, в окремому наказі.

До речі, з метою зближення бухгалтерського та податкового обліку можна встановити строк служби генератора на рівні мінімально допустимого строку корисного (тобто 5 років) використання із пп. 138.3.3 Податкового кодексу України (далі – ПКУ). Адже таку можливість дає п. 26 НП(С)БО 7.

Також зауважимо, що по даному генератору підприємство – покупець має оцінити та по можливості встановити ліквідаційну вартість. Останню за потреби можна буде переглядати.

• ПДВ. Під час придбання генератора ПДВ, який закладено у його вартість, можна за загальними правилами включити до податкового кредиту.
• Податок на прибуток. Оскільки, очевидно, придбаний генератор належатиме до основних засобів у розумінні пп. 14.1.138 ПКУ (звичайно, за умови, що його первісна вартість буде більше 20 тис грн), а також зважають на те, що його, очевидно, суб’єкт господарювання купує з метою використання в господарській діяльності, то щодо такого генератора слід застосовувати звичні коригування із ст. 138 ПКУ (знову ж таки, що підприємство – покупець веде облік податкових різниць). Інакше кажучи, зокрема, треба:

– збільшувати бухфінрезультат до оподаткування на суму бухамортизації, нарахованої по генератору (рядок 1.1.1 додатка РІ);

та одночасно

– зменшувати бухфінрезультат до оподаткування на суму т.зв. його податкової амортизації (рядок 1.2.1 АМ додатка РІ).

До речі, навіть якщо сума бухамортизації та сума т.зв. податкової амортизації буде в однаковій сумі рядки 1.1.1 та 1.2.1 АМ додатка РІ все рівно треба заповнювати.

• Екологічний податок. Відповідно до п. 240.1 ПКУ платниками екологічного податку є, зокрема, суб’єкти господарювання, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення. Визначення останніх наведено в пп. 14.1.230 ПКУ. Там сказано, що це підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти.

Поруч з цим в п. 46 підрозділу 5 р. ХХ ПКУ визначено, що тимчасово, на період дії воєнного стану на території України та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування, для цілей застосування р. VIII ПКУ не вважаються стаціонарними джерелами забруднення у значенні, наведеному у пп. 14.1.230 ПКУ, електрогенераторні установки, що класифікуються за кодом 8502 згідно з УКТ ЗЕД.

Таким чином, наразі суб’єкти господарювання, які використовують генератор, не є платниками екологічного податку. До речі, вказують на це й податкові органи. Так, наприклад, в консультації з категорії 117.01 ЗІР^[1] вказано:

«Таким чином, у власників електрогенераторних установок, що класифікуються за кодом 8502 згідно з УКТ ЗЕД, не виникають податкові зобов’язання з екологічного податку».

Додатково зауважимо, що в іншій консультації із категорії 117.01 ЗІР^[2] податкові органи вказували, що в період дії воєнного стану на території України та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування суб’єкт господарювання, який використовує електрогенераторну установку, що класифікується за кодом 8502 згідно з УКТ ЗЕД (інших об’єктів оподаткування екологічним податком не має), не подає до контролюючого органу податкову декларацію з екологічного податку та заяву про відсутність у звітному році об’єктів обчислення екологічного податку.

Щодо дозвільних документів 

• 20-ОПП. У категорії 116.11 ЗІР^[3] з цього приводу вказано:

«Таким чином, суб’єкту господарювання повідомляти контролюючий орган за основним місцем обліку шляхом подачі Заяви за ф. 20-ОПП про газовий котел та/або паливний генератор, які експлуатуються за адресами розташування власних або орендованих приміщень юридичної особи, стосовно яких подавалася Заява за ф. 20-ОПП, не потрібно».

Звідси робимо висновок: якщо генератор буде стояти в приміщенні чи за адресою, щодо якої підприємством – покупцем вже подавалася форма № 20-ОПП, то додатково подавати ще й 20-ОПП на сам генератор не потрібно.

• Дозвіл на викиди забруднюючих речовин. Відповідно до п. 1² р. IХ Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 р. № 2707-XII тимчасово, протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, дозволяється експлуатація генераторів, систем безперебійного електроживлення, електрогенераторних установок без отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, окрім випадків, якщо вони є невід’ємною частиною об’єкта нерухомого майна, введеного в експлуатацію до 24 лютого 2022 року.

Отже, отримувати під час дії воєнного стану дозвіл на викиди генератором забруднюючих речовин теж не потрібно.

• Дозвіл на використання генератора (як об’єкта підвищеної небезпеки). Якщо потужність генератора буде понад 1000 В, то його можна віднести до машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (див. п. 8 групи А Переліку, затвердженого постановою КМУ від 03.02.2021 р. № 77, далі – Перелік № 77). А раз так, то загалом треба було б отримувати дозвіл на експлуатацію такого генератора, який видає Держпраці та її територіальні органи згідно з Порядком видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженим постановою КМУ від 26.10.2011 р. № 1107 (далі – Порядок № 1107).

Разом з тим, згідно з пп. 1 п. 1 постанови КМУ від 24.03.2022 р. № 357 на період дії воєнного стану машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, що зазначені у п. п. 2-9 групи А Переліку № 77 (а устаткування напругою понад 1000 В, як ми вже зазначали, згадано саме в п. 8 групи А Переліку № 77) дозволено експлуатувати (застосовувати) на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці. Останню слід оформляти та подавати за формою із додатку 8 до Порядку № 1107.

Щодо придбання, зберігання та використання пального для генератора.

• Ліцензія на зберігання пального. Відповідно до п. 24 р. ХIII Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 18.06.2024 р. № 3817-IX на період дії воєнного стану в Україні та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування:

1) суб’єкт господарювання має право зберігати пальне, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки в обсязі до 2000 літрів на кожному об’єкті, що забезпечений електрогенераторною установкою, без отримання дозвільних документів (документів дозвільного характеру, ліцензії на право зберігання пального, результатів надання інших адміністративних послуг);

2) зберігання пального, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки в обсязі понад 2000 літрів на кожному об’єкті, що забезпечений електрогенераторною установкою, здійснюється суб’єктом господарювання на підставі декларації про провадження господарської діяльності із зберігання пального (далі – декларація), яка безоплатно подається до територіального органу ДПС.

В такій декларації зазначаються відомості про суб’єкта господарювання (найменування, код згідно з ЄДРПОУ, місцезнаходження) та загальна місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження. І її треба складати у довільній формі та подавати в паперовій або електронній формі у порядку, встановленому ст. 42 ПКУ.

Право на зберігання пального, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки в обсязі понад 2000 літрів на кожному об’єкті, що забезпечений електрогенераторною установкою, набувається з моменту подання декларації до територіального органу ДПС.

До речі, в категорії 113.04 ЗІР^[4] зауважено, що при визначенні загального обсягу пального 2000 літрів, яке зберігається для заправлення електрогенераторної установки, на об’єкті, що забезпечений електрогенератором без отримання дозвільних документів, кількість пального в баку такої електрогенераторної установки не враховується.

• Акцизний податок. Відповідно до п. 47 підрозділу 5 р. ХХ ПКУ у період дії воєнного стану в Україні та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування не є акцизним складом, зокрема, приміщення або територія, у тому числі платника акцизного податку з реалізації пального, у кожному (на кожній) з яких загальна місткість розташованих ємностей для зберігання пального, що використовується виключно для заправлення електрогенераторних установок, не перевищує 2000 літрів.

Це виключення можна застосовувати лише за таких умов:

1) пальне має використовуватись виключно для електрогенераторів;

2) ведеться окремий облік надходження та використання такого пального;

3) розрахунки за пальне здійснюються виключно в безготівковій формі.

Відповідно у разі виконання цих умов підприємству – покупцю не доведеться реєструватися платником паливного акцизу.

• Облік пального для генератора. Власне, пальне куплене для генератора слід обліковувати як і будь-яке інше пальне, тобто на субрахунку 203 (Дт 203 Кт 631). По мірі його використання вартість такого пального списують на витрати. У бухзаписах це можна показати так: Дт 23, 91. 92, 93 Кт 203. Витратний рахунок в цьому разі треба обирати залежно від функціонального призначення генератора.
• Облік використання пального для генератора. Найперше підприємству – покупцю необхідно організувати облік та списання палива, яке використовується для роботи генератора. Для цього бажано затвердити норми списання пального для забезпечення роботи генератора. Адже нормування витрат, по-перше, дозволяє довести, що пальне було використано в господарській діяльності. Це особливо важливо всім платникам ПДВ, оскільки негосподарські витрати є однією з найчастіше використовуваних тем податкових органів під час перевірки, які застосовують до них п. 198.5 ПКУ. По-друге, забезпечує підконтрольність використання пального на роботу саме генератора та перешкоджає можливим зловживанням та розкраданню пального.

Підприємство вправі самостійно розробити і затвердити власні норми витрат пального для генератора. Про таку можливість раніше вказували й податкові органи, зокрема, в ІПК від 26.05.2021 р. № 2026/ІПК/99-00-21-02-02-06:

«Крім того платник може самостійно розробити форми документів, які встановлюватимуть норми витрат ПММ з урахуванням усіх технічних характеристик авто, експлуатаційних норм й інших факторів, а також умови й порядок застосування коригуючих коефіцієнтів, які також можуть бути затверджені наказом по підприємству. Обов’язково такі форми документів повинні відповідати вимогам первинного документа, а отже містити обов’язкові його реквізити, які визначено частиною другою ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

А також про зазначене свідчить судова практика. Наприклад, у постанові Шостого апеляційного адмінсуду від 03.02.2020 р. у справі № 320/5188/18^[5] платником оскаржувалось питання застосування податковою службою п. 198.5 ПКУ на підставі того, що платник користувався самостійно розробленими нормами списання пального. Суд не погодився з таким висновком податкової служби й, зокрема, зазначив:

«Отже, посилання контролюючого органу на те, що позивачем здійснюється списання палива без урахування наказу Міністерства транспорту України № 43 від 10.02.1998 не може слугувати підставою для позбавлення позивача податкового кредиту та/або зменшення від`ємного значення з ПДВ. Судом встановлено, що списання палива позивачем здійснюється з урахуванням норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті по підприємству, що затверджені наказом від 30.04.2018 № 30/04/2018. …

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що списання палива позивач в охопленому перевіркою періоді здійснював у межах встановлених лімітів та у повній відповідності до вимог чинного законодавства, факт списання та обсяги списання пального підтверджуються документально.

Отже, висновок контролюючого органу про порушення позивачем пункту 198.5 статті 198, пунктів 200.1, 200.4, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України та про відсутність у ТОВ “Васт-Транс” права на бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 185 031 грн. є необґрунтованим».

Щодо встановлення самих норм зауважимо, що чи не єдиний документ, в якому на сьогодні вказано норми пального для генератора – наказ Міністерства транспорту та зв’язку України від 03.03.2008 р. № 244 (далі – Норми № 244). Його норми обов’язкові для застосування підприємствами сфери управління Державної адміністрації залізничного транспорту України. Для інших підприємств вони не є обов’язковими.

У п. 1.9 означених Норм № 244 вказано, що норми витрат пального на роботу устаткування (генераторів, компресорів, насосів тощо) спеціалізованих транспортних засобів (майстерень для діагностування, технічного обслуговування, ремонту тощо), що працюють від двигуна внутрішнього згорання, приймають в розмірі 0,04 кг на кожний кВт на кожний кВт.

Отже, в даному разі можна:

– або скористатися нормою із п.1.9 Норм № 244;

– або використовувати норми витрачання пального, вказані в технічній документації на генератор;

– або встановити норми витрачання пального шляхом проведення експериментальних досліджень (контрольних замірів).

Стосовно норм, вказаних у технічній документації на генератор, варто зазначити, що виробники наводять норми витрачання пального при роботі генератора за базових умов. Тобто ці норми, як правило, не враховують конкретну специфіку роботи окремого генератора та інших факторів, які впливають на витрату пального (наприклад, температуру повітря, де працює генератор, октанове число пального, яке використовується для роботи тощо). А тому доволі часто виходить, що норми витрат пального, вказані у технічній документації, можуть відрізнятися від фактичних витрат пального. Теж саме стосується і норм згідно п. 1.9 Норм № 244.

Через це, якщо суб’єкта господарювання не влаштовують норми витрат пального із технічної документації, тоді краще розробити і затвердити власні реальні норми, які враховуватимуть технічний стан конкретного агрегата, умови його експлуатації та інші фактори. Для цього можна провести контрольні заміри, тобто визначити об’єм пального, що витрачається за певний період роботи генератора, та визначити таким чином витрати пального на годину його роботи.

Для проведення таких замірів доцільно створити спеціальну комісію, яка буде проводити дослідження (заміри) витрат пального та хронометраж роботи генератора. Проводити такі заміри можна як самостійно, так і залучивши сторонню організацію.

Після визначення норми витрати пального для генератора потрібно цей факт належним чином задокументувати. Тобто слід скласти відповідний акт проведення замірів витрачання пального для роботи генератора в довільній формі.

На основі такого акту потім варто затвердити визначені норми витрат пального розпорядчим документом (наказом) керівника підприємства. Крім того, слід затвердити порядок дій у разі перевищення норм споживання пального.

Також необхідно розробити й затвердити первинні документи, які підтверджуватимуть факт використання пального. Наприклад, фактичне витрачання палива можна підтверджувати, наприклад, карткою списання дизельного палива.

Вести облік відпрацьованого генератором часу можна в Журналі обліку роботи генератора.

Щомісячний розрахунок використаного палива можна вести в наступній формі:

Розрахунок витрат палива електрогенераторною установкою

за___________________________ 202_ року

Помноживши кількість відпрацьованих за місяць генератором годин на його годинну витрату палива, отримуємо обсяг палива до списання за місяць.

Списання палива доречно підтверджувати щомісячним складанням акту на списання пального для генератора.

Щодо тимчасового простою генератора.

• Бухоблік. Якщо протягом певного часу суб’єкт господарювання не використовуватиме генератор (наприклад, у зв’язку з тим, що тимчасово в ньому не буде необхідності через наявність світла тощо), то в такому разі в бухобліку можна продовжувати й далі амортизувати його. Адже згідно з абз. 4 п. 29 НП(С)БО 7 нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об’єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію.

Тож, звідси можна зробити висновок, що з метою бухобліку вибуття основного засобу із активного обороту – це ще не привід припинити нараховувати по ньому амортизацію (звичайно, якщо на цей час не було оформлено виведення такого об’єкта із експлуатації або переведення його на консервацію).

У бухзаписах нарахування амортизації за період простою генератора можна показувати так: Дт 949 Кт 131.

• Податок на прибуток. У своїх роз’ясненнях податкові органи ніби не заперечують проти т.зв. податкової амортизації (звичайно, за умови наявності бухамортизації по таких об’єктах), яка нараховуються під час простою на основні засоби, які призначені для використання в госпдіяльності.

На це вказують, зокрема, наступні роз’яснення:

ЗІР, категорія 102.05^[6]

«Якщо основні засоби та нематеріальні активи, які призначені для використання у господарській діяльності і нарахування амортизації на такі активи відповідно до правил бухгалтерського обліку протягом періоду тимчасового простою не припиняється, то такі основні засоби та нематеріальні активи підлягають амортизації у податковому обліку.

У разі, якщо основний засіб, призначений для використання у господарській діяльності платника податку, знаходиться на тимчасово окупованій території або в районах проведення воєнних (бойових) дій, та нарахування амортизації такого активу відповідно до правил бухгалтерського обліку не припиняється, то такий основний засіб може амортизуватись протягом такого періоду у податковому обліку відповідно до вимог п. 138.3 ст. 138 ПКУ».

ІПК від 07.02.2025 р. № 583/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

«Отже, якщо основні засоби (нерухоме майно) призначені для використання в господарській діяльності платника податку перебувають у тимчасовому простої та знаходяться в районі проведення активних бойових дій, такі основні засоби можуть амортизуватися у податковому обліку відповідно до вимог п. 138.3 ст. 138 Кодексу, за умови, що  нарахування амортизації таких активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності протягом періоду тимчасового простою у бухгалтерському обліку не   припиняється».

Разом з тим, судова практика свідчить про те, що в такому разі є ризик не визнання податковими органами т.зв. податкової амортизації за основними засобами, які тимчасово простоюють (адже в цьому разі такі об’єкти ніби-то є невиробничими). Але, на щастя, більшість судових кейсів з даного питання на користь платників. Бо ключовим для класифікації основних засобів як невиробних є не фактичне їх не використання в госпдіяльності, а те чи взагалі призначені такі активи для використання в госдіяльності в майбутньому. Наприклад, в постанові ВС від 29.09.2021 р. у справі № 320/4918/19^[7] щодо цього зауважено:

«Обмежившись цитуванням змісту норми підпункту 138.3.2 пункту 138.2 статті 138 ПК України, наведеного у акті перевірки, зокрема про те, що термін «невиробничі основні засоби» означає основні засоби, які не використовуються в господарській діяльності платника податку, суди обох інстанції виходили з того, що для цілей оподаткування амортизація основних засобів нараховується у разі їх експлуатації при здійсненні господарської діяльності платника податку.

Зміст підпункту 138.3.2 пункту 138.3 статті 138 ПК України в редакції Закону №1797-VIII від 21 грудня 2016 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», який набрав чинності з 1 січня 2017 року, дає підстави вважати, що із введенням з 1 січня 2017 року змін до підпункту 138.3.2 пункту 138.3 статті 138 ПК України виробничі/невиробничі основні засоби класифікуються за ознакою їх призначення для використання у господарській діяльності безвідносно до факту безпосереднього їх використання.

Отже, висновки Відповідача в частині нарахованої амортизації екскаватора-навантажувача …. не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального закону. Внаслідок застосування до спірних правовідносин редакції підпункту 138.3.2 пункту 138.3 статті 138 ПК України, що була змінена законодавцем на час виникнення спірних правовідносин, суди зробили помилкові висновки щодо безпідставного зменшення Позивачем фінансового результату до оподаткування на суму нарахованої амортизації протягом грудня 2017 року – квітня 2018 року у розмірі 82882 грн».

Подібний висновок бачимо й в рішенні Миколаївського окружного адмінсуду від 10.01.2025 р. № 400/1119/24^[8]

«Тобто, зміст підпункту 138.3.2 пункту 138.3 статті 138 ПК України дає підстави вважати, що виробничі/невиробничі основні засоби класифікуються за ознакою їх призначення для використання у господарській діяльності безвідносно до факту безпосереднього їх використання».

Рішенні Хмельницького окружного адмінсуду від 20.01.2025 р. у справі № 560/10595/24^[9]

«Разом з тим, правовий аналіз підпункту 138.3.2 пункту 138.3 статті 138 ПК України свідчить, що для цілей його застосування, визначальною ознакою “невиробничих основних засобів” та “невиробничих нематеріальних активів” є їх призначення, тобто мета, з якою такі активи придбаваються або виготовляються.

Положення зазначеного підпункту 138.3.2 пункту 138.3 статті 138 ПК України не поширюються на правовідносини щодо нарахування амортизації основних засобів, придбаних з метою використання в господарській діяльності для отримання прибутку.

Відповідачем не заперечується те, що асфальтобетонний завод MARINI TOP TOW ER З000Р, асфальтобетонний завод ДС-16837, грунтозмішувальна установка ДС50Б придбані позивачем для використання в господарській діяльності, основним видом якої є надання послуг оренди.

Тому положення підпункту 138.3.2 пункту 138.3 статті 138 ПК України до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки цією нормою не встановлена заборона на амортизацію витрат на придбання основних засобів, призначених для використання в господарській діяльності, розміщених на окупованій території України».

Та постанові Восьмого апеляційного адмінсуду від 18.06.2025 р. у справі № 380/16550/24^[10]

«Відповідно до п.п. 138.3.2 п.138.3 ст.138 ПК України під невиробничими основними засобами слід розуміти «основні засоби, не призначені для використання в господарській діяльності платника податку».

З огляду на це правильним є твердження, що необхідною умовою для віднесення матеріального активу до невиробничого основного засобу є не використання такого засобу у господарській діяльності платника податку. Тобто, у даному випадку має значення саме призначення об`єкту виробниче чи невиробниче.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно вважав, що тимчасовий простій (невикористання) основних засобів за умови, що не змінюється їх господарське призначення, не передбачає зміни напрямку їх використання.

У даному випадку, основні засоби – трактор John Deere 8100; причіп тракторний 2ПТС-11 та щепо дробарка Heizohack НМ 8-40 були придбані позивачем для використання в господарській діяльності, та їх використання було тимчасово призупинено у зв`язку із відсутністю тракториста.

З огляду на викладене, суд вірним є висновок суду, що ці основні засоби не можна відносити до невиробничих тільки з тих підстав, що вони не використовувалися (простой), оскільки, у подальшому, вони знову будуть використані підприємством у господарській діяльності.

Натомість відповідач стверджує, що виходячи із аналізу формулювань, передбачених ПК України, основні засоби під час простою можуть прирівнюватися до невиробничих основних засобів. У розумінні п. 138.3.2 ПК України якщо компанія не генерує дохід від використання того чи іншого основного, то вона не має права включати податкову амортизацію таких «невиробничих» основних засобів для розрахунку податку на прибуток, а також повинен здійснити нарахування податкових зобов`язань з ПДВ за основною ставкою.

Відтак суд першої інстанції підставно відхилив доводи податкового органу, оскільки не використання транспортних засобів не є виведенням цих активів з господарської діяльності підприємства, а ці основні засоби у подальшому будуть використані у господарській діяльності задля отримання доходу.

Тимчасове не використання основного засобу в господарській діяльності не робить його автоматично невиробничим, оскільки він не втрачає своїх виробничих властивостей, відповідає призначенню та підлягає подальшому використанню у господарській діяльності.

Тому, суд першої інстанції правильно відхилив твердження відповідача про те, що на виконання вимог п. 201.10 ст. 201 ПК України позивач повинен був скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну на суму ПДВ 328 189,00 грн, оскільки факту переведення вказаних виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів не відбулося.

Відтак, правильним є висновок суду першої інстанції, що відповідачем не доведено порушення позивачем вимог п. 189.1 ст. 189; п.1 98.5 «в» ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, які б призвели до заниження Товариством податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 328 189,00 грн та обов`язку зареєструвати ПН, а отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 17.04.2024 №17515/13-01-07-04 та №17519/13-01-07-04, прийняті відповідачем необґрунтовано та протиправно, а тому підлягають скасуванню».

• ПДВ. Під час тимчасового простою генератора є ризик в тому, що податкові органи можуть наполягати на необхідності нарахування в такому разі компенсуючого ПДВ на підставі п. 198.5 ПКУ. Однак, на наш погляд, це не правомірно. Бо тимчасовий простій не міняє госдіяльний статус такого об’єкта основних засобів. Тим більше, що податкові органи в своїх поодиноких роз’ясненнях це не заперечують. Так, в ІПК 23.03.2020 р. № 1195/6/99-00-07-03-02-06/ІПК зазначалося:

«Таким чином, оскільки при здійсненні операції з призупинення експлуатації виробничого обладнання таке обладнання не використовується в операціях, перерахованих у пункті 198.5 статті 198 розділу V ПКУ, а так як і раніше продовжує перебувати у статусі призначеного для використання в оподатковуваних ПДВ операціях у межах господарської діяльності платника податку, тому податкові зобов’язання з ПДЗ відповідно до вказаного пункту ПКУ у розглянутій ситуації не нараховуються».

[1] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=39792

[2] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=40024

[3] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=38287

[4] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=42077

[5] https://reyestr.court.gov.ua/Review/87361035

[6] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=43260

[7] https://reyestr.court.gov.ua/Review/100124163

[8] https://reyestr.court.gov.ua/Review/126132397

[9] https://reyestr.court.gov.ua/Review/125042944

[10] https://reyestr.court.gov.ua/Review/128262468

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Встановлення лімітів на перевищення вартості мобільного зв’язку у співробітників: чи можна не вважати перевитрати додатковим благом і як мінімізувати податкові ризики?

Відповідь: Перш за все, необхідно розібратись, в якому випадку витрати на мобільний зв’язок вважаються додатковим благом працівника.

Відповідно до роз’яснень податкових органів, розміщених у категорії 103.02 ЗІР зазначено[1]:

«У разі якщо з мобільних телефонів, які обліковуються на балансі юридичної особи (працедавця), працівником здійснюються виробничі розмови, то вартість цих розмов не розглядається як додаткове благо працівника.».

Водночас, вартість послуг мобільного зв`язку (телефонних розмов з мобільного телефону, який знаходиться на балансі підприємства), що сплачуються за рахунок цього підприємства за здійснені його працівником невиробничі телефоні розмови, розглядається як додаткове благо, одержане працівником від свого працедавця, відповідно до пп. «е» п. 164.2.17 Податкового кодексу України (далі – ПКУ). Про це також зазначено у роз’ясненнях ДПС у категорії 103.02 ЗІР[2]:

«Виходячи з цієї норми ПКУ, вартість послуг мобільного зв`язку (телефонних розмов з мобільного телефону, який знаходиться на балансі підприємства), що сплачуються за рахунок цього підприємства за здійснені його працівником невиробничі телефоні розмови, розглядається як додаткове благо, одержане працівником від свого працедавця.

З метою оподаткування вартість таких телефонних розмов включається до складу загального оподаткованого доходу працівника того місяця, коли підприємство здійснило їх оплату оператору мобільного зв`язку, і з її суми роботодавець – податковий агент зобов’язаний утримати податок на доходи фізичних осіб на загальних підставах за ставкою згідно з п. 167.1 ст. 167 ПКУ (18 відсотків) та перерахувати його до бюджету.».

Отже, основним критерієм визнання чи не визнання додаткового блага для працівника в даному випадку є здійснення ним виробничих чи невиробничих розмов.

Стосовно підтвердження використання працівниками мобільного зв’язку у виробничих цілях наявні роз’яснення у категорії 201.04.01 ЗІР[3] згідно яких:

«Тобто, сума коштів, відшкодована працедавцем фізичній особі за використання власного мобільного телефону для виробничих потреб, у межах вартості мобільних розмов, не є додатковим благом та базою нарахування єдиного внеску за наявності відповідних документів, що підтверджують використання мобільного зв’язку виключно у виробничих цілях, зокрема це угода про надання послуг мобільного зв’язку, список працівників, які використовують власні мобільні телефони у зв’язку з виробничою необхідністю, розрахункові документи, що надаються оператором мобільного зв’язку абоненту, у яких відображаються час переговорів, номер адресата, а також вартість розмов тощо.».

Аналогічні роз’яснення розміщені також на Єдиному державному вебпорталі електронних послуг ДПС 31.05.2023[4].

Проте варто зауважити, що дані роз’яснення стосуються випадків, коли працівники використовують власні мобільні телефони для виробничих потреб, а підприємство відшкодовує такі витрати працівникам.

Прикладом судової практики із зазначеного питання є постанова Верховного Суду України від 06.06.2023 у справі №826/11941/16[5] в якій зазначено:

«Критерієм розмежування додаткового блага, наданого працівникові, від витрат платника у рамках його виробничої діяльності є те, хто саме є вигодобувачем набутого блага.

Ураховуючи зазначене суди дійшли правильного висновку, що вартість послуг мобільного зв`язку, у тому числі міжнародного роумінгу, що сплачуються юридичною особою за здійснення її працівниками виробничих телефонних розмов, не може бути додатковим благом за наявності відповідних документів, які підтверджують використання мобільного зв`язку виключно у виробничих цілях.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач уклав із оператором – ПАТ «МТС Україна» договір від 17.07.2012 №СА-600002-66/082012 про надання телекомунікаційних послуг, номер особового рахунку абонента НОМЕР_2 , згідно з яким абонент (позивач) замовляє та оплачує, а оператор надає на тарифній основі телекомунікаційні послуги.

Додатком № 1 до договору визначено перелік номерів, що обслуговуються в корпорації, закріплених за номером особового рахунку НОМЕР_2 . В рахунках за телекомунікаційні послуги за період січень 2014 року-грудень 2015 року, копії яких містяться у справі, деталізовано використання мобільного зв`язку працівниками TOB «ВКП ПАРИТЕТ-К» з ідентифікацією закріплених додатком№1 мобільних номерів особового рахунку абонента НОМЕР_2 .

На підтвердження використання послуг ПАТ «МТС Україна» саме у господарській працівників TOB «ВКП ПАРИТЕТ-К» осіб, стосовно яких контролюючий орган здійснив нарахування діяльностітовариства, позивач надав суду наказ від 01.03.2013 №8-К про прийняття на роботуподатку на доходи фізичних осіб.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.».

Верховний Суд у даній справі залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

Отже, за висновками судів документами, які підтверджують використання мобільного зв’язку виключно з виробничою метою, є:

• угода про надання послуг мобільного зв’язку;
• список працівників, які забезпечуються мобільними телефонами у зв’язку з виробничою необхідністю, при цьому суду було цілком достатньо надання в якості доказів на підтвердження використання послуг оператора мобільного зв’язку саме у господарській діяльності наказу про прийняття на роботу відповідних працівників;
• розрахункові документи, що надаються оператором мобільного зв’язку абоненту, в яких деталізовано використання мобільного зв`язку працівниками підприємства з ідентифікацією закріплених додатком до угоди мобільних номерів особового рахунку абонента.

При цьому в судовому рішенні відсутня інформація щодо того, чи належали мобільні телефони підприємств, чи його працівникам. Отже, або цей факт не досліджувався, або для суду не мав важливого значення.

            Ще раніше Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 18.05.2010 №К-4877/08[6] зазначав:

«Документами, які підтверджують використання мобільного зв’язку (роумінгу) виключно у виробничих цілях є наказ керівника позивача про придбання мобільних телефонів, правила користування мобільним зв’язком, затверджені керівником позивача, та список працівників, які забезпечуються мобільними телефонами. …

В зв’язку з цим, вимоги відповідача про надання для підтвердження витрат на послуги мобільного зв’язку (роумінгу) таких документів, як … журнал обліку дзвінків, що заповнюється співробітниками, які здійснюють розмови, із зазначенням мети їх здійснення і тривалості, деталізовані розрахунки з номерами абонентів, кількістю хвилин розмови, вартістю однієї хвилини розмови, обґрунтовано визнано судами неправомірними. …

Використання послуг мобільного зв’язку є виробничою необхідністю при виконанні фізичними особами-співробітниками позивача (список осіб затверджений керівником підприємства), своїх посадових обов’язків і не є отриманими додатковими благами, оскільки безпосередньо пов’язані з виробничою діяльністю самого позивача, а не конкретних фізичних осіб…

Таким чином, як вірно зазначено судами, використання позивачем мобільних телефонів не підпадає під визначення додаткового блага і не може вважатися додатковим благом, а є лише способом забезпечення виконанням працівниками позивача своїх трудових обов’язків, тобто витратами на організацію та ведення діяльності позивача.».

В подальшому суди, посилаючись на Ухвалу ВАСУ від 18.05.2010 у справі К-4877/08-С, також приймали рішення на користь платників за наявності аналогічних підтверджуючих документів. Наприклад, в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2017 у справі №826/5022/17[7]  зазначено:

«Щодо доведення факту спрямованості на обслуговування та управління підприємством, позивач звертає увагу на договір абонентського обслуговування, укладений між ТОВ «Мелвінс Прайм» та ПрАТ «Київстар» №6950697 від 04.04.2015 року, та відповідні первинні документи, – а саме рахунки, що підтверджували надходження коштів на особовий рахунок Позивача. Умови використання коштів на мобільний зв’язок, передбачених вищезазначеним рахунком визначені відповідно до Наказу Директора ТОВ «Мелвінс Прайм» №3 від 4 квітня 2015 року «Про організацію підключення до мереж таксованого та мобільного зв’язку», а також «Положеннями про правила користування телефонним зв’язком на підприємстві».

Використання послуг мобільного зв’язку є виробничою необхідністю при виконанні: зичними особами-співробітниками позивача (список осіб затверджений керівником підприємства), своїх посадових обов’язків і не є отриманими додатковими благами, оскільки безпосередньо пов’язані з виробничою діяльністю самого позивача, а не конкретних осіб.

В своїй ухвалі Вищий адміністративний суд України по справі № К-4877/08 від 18.05.2010 року вказав: …».

Ще один приклад судової практики із зазначеного питання – постанова Одеського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі №815/4574/17[8], в якій зазначено:

«Проте, у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 26 лютого 2010 року №2412 вказано, що документами, які могли б підтвердити зв’язок витрат на мобільний зв’язок із господарською діяльністю суб’єкта господарювання є розрахункові документи про оплату послуг мобільного зв’язку на підставі рахунків оператора, наказ керівника про придбання мобільних телефонів та використання їх у господарській діяльності підприємства, угода з оператором мобільного зв’язку про надання послуг із зазначенням переліку номерів телефонів, що обслуговуються, правила користування мобільним зв’язком, затвердження керівником, і тому подібне.».

Отже, чіткого переліку документів, які б підтверджували зв’язок витрат на послуги мобільного зв’язку із господарською діяльністю платника податків законодавством не встановлено. При цьому позиція податкових органів традиційно більш фіскальна, ніж, наприклад, позиція судів. Проте, щоб не доводити справу до судового розгляду, варто подбати про наявність по можливості більш повного пакету підтверджуючих документів. Узагальнюючи роз’яснення податкової служби та судову практику, можна дійти висновку, що такими документами можуть бути:

• наказ керівника про використання службових мобільних телефонів зі списком працівників, які забезпечуються мобільними телефонами у зв’язку з виробничою необхідністю, накази про прийняття на роботу відповідних працівників;
• положення про використання мобільного зв’язку на підприємстві, затверджене наказом керівника;
• договір з оператором мобільного зв’язку з визначеним переліком номерів телефонів, що обслуговуються оператором;
• розрахункові документи, що надаються оператором мобільного зв’язку абоненту, у яких відображаються час переговорів і номер адресата, а також вартість розмов (послуга з так званої деталізації рахунка).

Водночас, якщо діяльність підприємства пов’язана з постійними телефонними розмовами, то аналізувати кожного місяця статистику по всім вхідним та вихідним дзвінкам кожного співробітника дійсно не завжди можливо. Тому, на наш погляд, встановлення внутрішніми правилами користування мобільним зв’язком певних лімітів користування у розмірі вартості пакету (тарифу) оператора мобільного зв’язку та визнання додатковим благом суми компенсації підприємством перевищення такого ліміту, є виправданим.

Водночас, встановлення додаткового ліміту на суму перевищення вартості пакету (тарифу) оператора мобільного зв’язку, в межах якого перевищення не буде вважатись додатковим благом, може викликати питання контролюючих органів у разі перевірки, тим більше, якщо такі додаткові ліміти становитимуть 70-100 відс. від тарифу. В такому випадку, можливо, доцільно перейти на інший тариф, який передбачає більший обсяг послуг мобільного зв’язку.

Причому, не обов’язково, щоб у всіх працівників компанії був однакових тариф, адже потреба у мобільному зв’язку в різних підрозділах або у працівників різних посад не однакова і обумовлюється їх робочими функціями. Наприклад, працівникам відділу продажів зазвичай потрібен більший обсяг мобільних послуг, ніж бухгалтерії, або керівникові – більше, ніж рядовому менеджеру.

Отже, для мінімізації фактів оподаткування додаткового блага працівників доцільно проаналізувати обсяги користування мобільним зв’язком на підприємстві в розрізі структурних підрозділів та посад і за результатами:

або встановити диференційовані допустимі ліміти перевищення над вартістю тарифу для різних категорій працівників;

або надавати в користування тарифи з різними обсягами послуг мобільного зв’язку в залежності від потреби (цей варіант, на нашу думку, є більш надійним з точки зору ризиків).

Але в будь-якому з варіантів зазначене повинно бути обґрунтовано в положенні про користування мобільним зв’язком виробничими потребами та робочими функціями працівників та структурних підрозділів.

При цьому недоцільно вносити до положення замість посад конкретні прізвища працівників, бо працівники можуть звільнятися з посад чи переходити з однієї посади на іншу, а обсяг послуг мобільного зв’язку зумовлений саме посадою, а не особистістю працівника. Інакше кожна зміна прізвища на будь-якій посаді спричинятиме необхідність затвердження нового положення.

Також, не варто забувати, що основним критерієм невизнання оплати працівникам мобільного зв’язку є зв’язок з господарською діяльністю Отже, навіть за наявності самостійно встановленого граничного рівня перевищення тарифу, яке не вважається додатковим благом, варто передбачити необхідність доведення працівником, що зазначене перевищення обумовлене здійсненням виробничих розмов.

З огляду на зазначене, варіант надання різним категоріям працівників різних тарифних пакетів мобільного зв’язку в обсязі, достатньому для виконання функціональних обов’язків, є більш надійним, потребує оформлення меншої кількості документів та, сподіваємось, сприятиме зменшенню випадків перевищення тарифу.

Інший варіант унеможливлення перевитрат – придбання пакетів мобільних послуг на умовах абонентської плати. В такому випадку плата встановлюється за місяць, а також надання послуг зв’язку блокується при перевищенні працівником обсягу пакетних послуг.

[1] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=29960

[2] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=28779

[3] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=28395

[4] https://dp.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/680708.html

^[5] https://reyestr.court.gov.ua/Review/111385002

[6] https://reyestr.court.gov.ua/Review/9635620

[7] https://reyestr.court.gov.ua/Review/68920478

[8] https://reyestr.court.gov.ua/Review/71028444

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Основним видом діяльності Підприємства є надання послуг, які звільнено від ПДВ. Також Підприємство здає в оренду приміщення юридичним особам та фізичним особам-підприємцям – до таких операцій застосовує ставку ПДВ 20%. Складовою частиною орендної плати є відшкодування вартості комунальних послуг, спожитих орендарями.
Тобто комунальні послуги споживаються Підприємством в рамках звільненої від ПДВ діяльності, а частково в рамках оподатковуваної діяльності – споживаються та відшкодовуються орендарями.
Технічно є можливість розмежувати вартість комунальних послуг, спожитих в рамках основної діяльності та спожитих орендарями, а також отримати окрему «вхідну» податкову накладну від постачальника на вартість комунпослуг, яку відшкодовують орендарі.
Чи будуть податкові ризики, якщо нараховувати податкові зобов’язання на вартість комунальних послуг, виходячи із коефіцієнта за правилами ст. 199 ПКУ?

Відповідь: У разі застосування ст. 199 ПКУ податкові ризики оцінюємо як низькі.

Податковий орган традиційно розцінює комунальні послуги як загальногосподарські витрати. Тобто такі, що одночасно спрямовані платником для здійснення, як оподатковуваних, так і звільнених від ПДВ операцій. Та відносить їх до категорії тих витрат, до яких слід застосовувати правила розподілу ПДВ  за ст. 199 ПКУ.

Про це йдеться, зокрема, в наступних роз’ясненнях. 

ІПК ДПСУ від 28.02.2020 № 848/6/99-00-07-03-02-06:

«У разі якщо придбані платником ПДВ товари/послуги, за якими суми податку були включені до складу податкового кредиту, призначаються для використання або починають використовуватися, зокрема в неоподатковуваних ПДВ операціях (звільнених від оподаткування ПДВ операціях) або частково в оподатковуваних ПДВ (надання майна в оренду) і частково в неоподатковуваних ПДВ операціях, то у такого платника податку виникає обов’язок щодо нарахування податкових зобов’язань з ПДВ за правилами, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та/або пунктом 199.1 статті 199 розділу V ПКУ».

ІПК ДПСУ від 17.03.2025 № 1451/ІПК/99-00-21-03-02:

«Суми ПДВ, сплачені у складі отриманих від постачальника комунальних послуг та інших витрат, КНП відносить до складу податкового кредиту за умови наявності складених та зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних (або документів, передбачених пунктом 201.11 статті 201 розділу V ПКУ).

Виходячи з суми спожитих орендарем комунальних послуг КНП нараховує податкові зобов’язання з ПДВ та складає податкову накладну.

При цьому слід зазначити, що у разі якщо придбані платником ПДВ товари/послуги, за якими суми податку були включені до складу податкового кредиту, призначаються для використання або починають використовуватися, зокрема в неоподатковуваних ПДВ операціях (звільнених від оподаткування ПДВ операціях) або частково в оподатковуваних ПДВ (надання послуг з оплати комунальних послуг) і частково в неоподатковуваних ПДВ операціях, то у такого платника податку виникає обов’язок щодо нарахування податкових зобов’язань з ПДВ за правилами, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та/або пунктом 199.1 статті 199 розділу V ПКУ.

Перерахунок частки використання товарів/послуг та необоротних активів в оподатковуваних операціях здійснюється відповідно до пункту 3 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 N 21, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за N 159/28289, виходячи з фактичних обсягів проведених протягом року оподатковуваних та неоподатковуваних операцій».

ІПК ДПСУ від 30.05.2024 р. № 2989/ІПК/99-00-21-03-02:

«Чи необхідно нараховувати податкові зобов’язання з ПДВ відповідно до пункту 198.5 статті 198 розділу V ПКУ при отриманні послуг від постачальників комунальних послуг та енергоносіїв, які сплачені за рахунок бюджетних коштів загального фонду за кодом економічної класифікації видатків 2270 “Оплата комунальних послуг та енергоносіїв“, на всю суму, чи за мінусом використання енергоносіїв для виготовлення продукції та надання послуг в оподатковуваних операціях (при наявності фактичного розподілу витрат)?

…

Суму ПДВ за отриманими від постачальника комунальних послуг та електричної енергії Державна установа відносить до складу податкового кредиту за умови наявності складеної та зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної.

При цьому на вартість придбаних Державною установою комунальних послуг та електричної енергії, які повністю або частково не приймають участь в оподатковуваних ПДВ операціях (у тому числі повністю або частково не використовуються в операціях з постачання послуг оренди), Державна установа зобов’язана нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ, відповідно до пункту 198.5 статті 198 та/або пункту 199.1 статті 199 ПКУ, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 розділу V ПКУ, скласти та зареєструвати в ЄРПН зведену податкову накладну за такою операцією, якщо Державна установа мала підстави для формування податкового кредиту по таких комунальних послугах та електричній енергії».

Таким чином одним із варіантів ПДВ-обліку є нарахування компенсуючих податкових зобов’язань за правилами ст. 199 ПКУ. Тобто із врахування частки використання товарів/послуг в неоподатковуваній діяльності. За цим варіантом податкові ризики оцінюємо як низькі.

Водночас зауважимо, що застосування ст. 199 ПКУ передбачає річний перерахунок ПДВ – розрахунок нового коефіцієнта розподілу, виходячи із обсягів здійснення Підприємством оподатковуваних та неоподатковуваних операцій за рік. Якщо за наслідками річного перерахунку ПДВ частка оподатковуваних операцій буде більшою, ніж наявні 2,92%, Підприємство зможе відкоригувати нараховані за ст. 199 ПКУ податкові зобов’язання та відновити частину податкового кредиту.

ІПК від 05.05.2025 № 2443/ІПК/99-00-21-03-02:

«Податкові зобов’язання з ПДВ відповідно до пункту 199.1 статті 199 розділу V ПКУ необхідно нараховувати у кожному звітному (податковому) періоді, в якому відбувається придбання товарів/послуг, які призначаються для використання одночасно у таких оподатковуваних ПДВ та неоподатковуваних ПДВ операціях, у тому числі і у разі, якщо у таких звітних (податкових) періодах були відсутні неоподатковувані ПДВ операції, виходячи із частки використання придбаних товарів/послуг в неоподатковуваних ПДВ операціях.

За підсумками календарного року необхідно здійснити перерахунок частки використання товарів/послуг в неоподатковуваних ПДВ операціях виходячи з фактичних обсягів проведених протягом року оподатковуваних ПДВ та неоподатковуваних ПДВ операцій».

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.