ПИТАННЯ: Установа планує укласти договір про проведення клінічних досліджень. Однієї із сторін Договору є нерезидент.
У зв’язку з цим, цікавить чи виникає ПДВ?

ВІДПОВІДЬ:

За загальним правилом місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.3¹ Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Роз’яснювальна та судова практика щодо того, чи підпадають під винятки послуги проведення клінічних досліджень – неоднорідна.

ІПК ДПСУ від 27.08.2025 р. № 4610/ІПК/99-00-21-03-02:

«Між юридичною особою – нерезидентом (далі – Замовник) та юридичною особою – резидентом (далі – Виконавець) укладено договір про надання послуг з організації і проведення клінічних досліджень. Оплату Виконавцю за надані нерезиденту послуги буде здійснювати інша особа – резидент (далі ­­– третя особа) за дорученням Замовника.

…

Безпосередньо зазначені у зверненні послуги, зокрема послуги із організації і проведення клінічних досліджень, відсутні у переліку послуг, визначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.3¹ статті 186 розділу V ПКУ, тому місцем постачання таких послуг відповідно до пункту 186.4 статті 186 розділу V ПКУ є місце реєстрації їх постачальника.

Оскільки постачальником послуг із організації і проведення клінічних досліджень є резидент, то місцем постачання таких послуг є митна територія України, а отже операція з постачання таких послуг резидентом (платником ПДВ) нерезиденту є об’єктом оподаткування ПДВ.

При здійсненні такої операції з постачання послуг платник податку (Виконавець) повинен нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ та скласти і зареєструвати в ЄРПН податкову накладну на Замовника – нерезидента на дату, визначену відповідно до пункту 187.1 статті 187 розділу V ПКУ, а саме: або на дату отримання коштів як оплату вартості послуг (в тому числі від третьої особи), або на дату оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг, в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше».

ІПК ДПСУ від 27.08.2025 р. № 4610/ІПК/99-00-21-03-02:

«Безпосередньо зазначені у зверненні послуги, зокрема послуги із організації і проведення клінічних досліджень, відсутні у переліку послуг, визначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.3¹ статті 186 розділу V ПКУ, тому місцем постачання таких послуг відповідно до пункту 186.4 статті 186 розділу V ПКУ є місце реєстрації їх постачальника».

ІПК ГУ ДПС в м. Києві від 21.03.2025 р. № 1561/ІПК/26-15-04-01-06:

«Між Товариством та нерезидентом укладено Договір про надання консультаційних послуг.

Нерезидент є міжнародною контрактною дослідницькою організацією, яка зареєстрована у Швейцарії, не має представництва на території України, яка забезпечує проведення клінічних досліджень, зокрема на території України.

Товариство зобов‘язується надавати нерезиденту як замовнику комплексні консультаційні та інформаційні послуги для цілей забезпечення належної підтримки організації досліджень нерезидентом на території України.

…
з питання віднесення зазначених у зверненні послуг до категорії консультаційних, Головне управління ДПС у м. Києві рекомендує звернутися до ДП “Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем”, яке є розробником ДКПП, за адресою: 79008, м. Львів, вул. Кривоноса, 6.»

Постанова ВС від 08.12.2022 р. № 160/8533/20[1]:

«Предметом договорів з вищевказаними компаніями є надання послуг з проведення клінічних досліджень дії лікарських препаратів, зокрема, безпеки та ефективності цих препаратів відповідно до Протоколу, будь-яких подальших поправок до нього, затверджених Спонсором, КДО та відповідною комісією з питань етики.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, умовами вказаних договорів передбачені обов’язки позивача, як дослідника, при проведенні клінічних досліджень, які полягають у наборі обумовленої замовником кількості пацієнтів з відповідними медичними діагнозами, інформуванні їх про мету, методи, умови дослідження, очікувану терапевтичну користь від лікарських препаратів та можливі ризики у зв’язку з цим, отримання їх згоди на участь у дослідженні, застосуванні препарату у чіткій відповідності до затвердженого спонсором протоколу, спостереження за пацієнтами, інформування замовника про небажані явища та інші значимі з медичної точки зору події, що мали місце під час дослідження, забезпечення в ході дослідження застосування препаратів та обладнання тільки для цілей дослідження та передачі замовнику довільно заповнених індивідуальних реєстраційних карток пацієнтів з результатами досліджень.

Крім того, умовами договорів визначено, що Замовнику (або спонсору, в залежності від умов договору) передаються будь-які та всі майнові права на об’єкти прав інтелектуальної власності, напрацьовані та/або отримані дослідником в ході виконання договору, в рамках якого було напрацьовано та/або отримано інтелектуальну власність, з моменту її напрацювання та/або отримання. Спонсор має всі права, у тому числі права інтелектуальної власності на будь-які винаходи і дані дослідження, які були отримані чи реалізовані на практиці дослідником чи будь-якою іншою особою, яка надає послуги.

…

Факт прийняття виконаних робіт Замовником документально підтверджено актом прийому-передачі виконаних робіт.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що послуги які надавались ФОП ОСОБА_2 є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, оскільки надавались на митній території України. Також суди правильно зазначили про відсутність об’єкта права інтелектуальної власності, оскільки статтею 418 Цивільного кодексу визначено, що право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об‘єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

…

Відтак, послуги з надання майнових прав інтелектуальної власності презюмують, що особа, яка постачає такі послуги, володіє такими правами стосовно певного об’єкта права інтелектуальної власності.

…

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що характер послуг, які надавались позивачем нерезидентам, не дозволяє віднести їх до переліку послуг, зазначених у підпунктах “а”, “в” пункту 186.3 статті 186 Податкового кодексу, а відтак податковим органом правомірно прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення».

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2019 р. у справі № 1840/3701/18[2]:

«Відповідач вважає, що позивач здійснював наукову діяльність, що повинна оподатковуватись ПДВ.

…
колегія суддів приходить до висновку, що позивач здійснював діяльність з проведення клінічних досліджень (випробувань), результатом якої було створення електронних неперсоніфікованих баз даних пацієнтів у вигляді індивідуальних реєстраційних форм, що передавались замовнику дослідження. Укладені ФОП ОСОБА_1 з нерезидентами договори на проведення клінічних досліджень не містять такого наслідку їх виконання, як отримання нових наукових знань. Отже, правові підстави вважати такі послуги послугами у сфері науки відсутні.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач безпідставно трактує умови договорів про клінічні дослідження як послуги у сфері науки та не застосовує до них п.186.3 ст. 186 ПКУ».

Таким чином є високий ризик того, що за означеними послугами податковий орган застосує загальні правила визначення місця постачання. Тобто визнає місце постачання послуг проведення клінічних досліджень за місцем реєстрації постачальника.

[1] https://reyestr.court.gov.ua/Review/107759568

[2] https://reyestr.court.gov.ua/Review/82610173

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: У підприємства є товар (косметична продукція) із залишковим терміном придатності 6 місяців і менше. Такий товар реалізується зі знижками  – 15% або 30% згідно з наказом. У разі зміни ситуації на ринку видається окремий наказ про зміну розміру знижки для конкретної номенклатури товару. Чи достатньо наказу керівника для зміни розміру знижки або ж потрібне додаткове економічне обґрунтування?

ВІДПОВІДЬ: Під час встановлення знижок на товари з обмеженим терміном придатності не вбачаємо потреби в додатковому економічному обґрунтуванні. Водночас податкові ризики можуть виникнути у разі, якщо ціна реалізації продукції зі знижкою буде нижча вартості придбання.

В запитанні йдеться про реалізацію товару, ціни на який не підлягають держрегулюванню. Тому встановлення відпускних цін на таку продукцію перебуває в компетенції менеджменту Підприємства з огляду на економічну доцільність, обставини господарської діяльності, специфічні характеристики продукції тощо.

На наш погляд, підстави та обґрунтування для запровадження знижок на продукцію будуть передбачені у відповідному наказі керівника.

Такий підхід відповідає господарській практиці встановлення цін між непов’язаними особами.

Це підтверджує і судова практика, зокрема Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2025 у справі № 480/1708/24[1]:

«Аналіз наведених норм свідчить про те, що при дослідженні фактору формування ціни на відповідність критерію “звичайних цін” контролюючий орган повинен співставити не лише вид та якість товару, але і порівняти економічні (комерційні) умови поставки товару, його кількість, строки поставки, строки оплати товару, розподіл обов’язків сторін контракту та інших умов, які безпосередньо впливають на формування ціни контракту, знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів.

… Суди обґрунтовано взяли до уваги, як неспростовані в судовому процесі, доводи позивача, що відповідач не врахував звичайну практику при визначенні ціни між непов’язаними особами щодо встановлення надбавок чи знижок до ціни, зокрема знижок, зумовлених сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту, втратою продукцією якості або інших властивостей».

Аналогічний висновок містить Постанова Верховного суду від 29.05.2024 у праві № 320/8996/22[2].

З огляду на це не вбачаємо потреби в додатковому економічному обґрунтуванні Підприємством встановлення знижок чи зміни їх розміру у майбутньому.

Водночас, якщо виникає потреба змінити розмір знижки після її встановлення, в наказі керівника доцільно деталізувати на підставі чого прийнято рішення про зміну – збільшення обсягів реалізації, підвищення попиту тощо. 

Податок на прибуток. Зазвичай наказом передбачають встановлення знижок на продукцію в розмірі певного відсотка від ціни, вказаної в прайсі. Це може бути суттєвим в контексті того, що в результаті надання знижки реалізація відбудеться за ціною, нижче закупівельної вартості товару. При перевірці податковий орган може закцентувати увагу на відсутність розумної економічної причини у Підприємства здійснювати такий правочин.

В роз’ясненнях ДПСУ зазначає, що ПКУ не передбачено застосування ділової мети до операцій з резидентами. Зокрема про це йдеться в ІПК від 14.03.2025 р. № 1408/ІПК/99-00-21-02-02:

«Визначення поняття розумна економічна причина (ділова мета)  встановлено п.п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, якою вважається причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності

…

Цей підпункт застосовується для цілей статті 39 цього Кодексу, в тому числі при доведенні обставин, що свідчать про відсутність ділової мети, у випадках, визначених п. 140.5 ст. 140 цього Кодексу, які передбачають застосування відповідних положень статті 39 цього Кодексу.».

Однак, як свідчить судова практика, під час перевірки податкові органи застосовують концепцію ділової мети не тільки до операцій з нерезидентами, як це передбачено ПКУ, а також і до операцій з резидентами України. Так у Постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 05.08.2025 у справі № 160/21313/23[3] зазначено:

«У відповідь на звернення позивача 04 липня 2023 року до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області із запереченнями на акт №2426/04-36-07-06/44709157 від 29.06.2023, в якому зазначалося про не врахування відповідачем документів та про безпідставність висновку про відсутність проведення господарської діяльності, податковий орган обґрунтував свою позицію тим, що описані в акті перевірки дії платника «є умисними, оскільки він удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім невиконання або неналежного виконання вимог, установлених Кодексом, зокрема в частині штучного збільшення своїх витрат, без наявних реальних підстав для цього, а вина ТОВ «ЕЛЛАДА ТРЕЙДІНГ» підтверджується тим, що платник податків мав можливість дотримуватись норм чинного законодавства, зокрема здійснити господарську операцію, яка передбачає отримання економічного ефекту, однак не вжив достатніх заходів для цього, через те, що з метою зменшення бази оподаткування, відтак діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності, а за результатами розгляду заперечень встановлено, що єдиним доводом щодо використання приданого автотранспортного засобу у господарській діяльності, на які посилається платник у наданих запереченнях, це укладений договір оренди з ТОВ «ЮГ ТРАНССЕРВІС» №1/04/2023 від 01.04.2023 року, однак у наданих запереченнях не спростовуються жодна з встановлених обставин, які були виявлені у ході перевірки».

На переконання суду, податкові органи безпідставно застосовують концепцію «ділової мети» до операцій між резидентами України. Однак наявність судового прецедента вказує на ймовірне виникнення запитань у податкового органу щодо розумної економічної причини продажу товару, наприклад з 30%-вою знижкою.

Задля мінімізації цього ризику доцільно уникати ситуацій, коли ціна реалізації продукції зі знижкою нижча вартості придбання. Якщо це неможливо, доцільно документувати знижки таким чином, що вони встановлені не на нову продукцію, а ту що певний час перебувала на складі.

ПДВ. Під час реалізації товару зі знижкою Підприємство повинно застосовувати правило мінімальної бази оподаткування із п. 188.1 ПКУ. Тобто якщо його договірна вартість буде нижчою, аніж ціна його придбання податкові зобов’язання з ПДВ визначатимуться з ціни придбання такого товару. У такому разі Підприємству доведеться скласти дві податкові накладні:

• першу – на фактичну ціну постачання товарів/послуг (тобто ціну, яка враховує суму знижки);
• другу – на перевищення ціни придбання над фактичною ціною товарів з типом причини «15».

[1] https://reyestr.court.gov.ua/Review/124702798

[2] https://reyestr.court.gov.ua/Review/119502811

[3] https://reyestr.court.gov.ua/Review/129327177

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Нерезидент – фізособа має громадянство Йорданії, але проживає в ОАЕ. Чи правильно, що при виплаті йому дивідендів у 2026 році, за 2023-2024 роки Підприємство не може застосувати норми ст. 10 міжнародного договору з ОАЕ? Оскільки в ній зазначено, що її використання можливе тільки при виплаті дивідендів компанії, а не фізичній особі.

ВІДПОВІДЬ:

Так, п. 2 ст. 10 Конвенції між Урядом України і Урядом Об’єднаних Арабських Еміратів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал (далі – Конвенція) не працює під час виплати дивідендів фізособам. Адже в цій нормі мова йде про застосування 5% ставки під час виплати дивідендів компанії, яка відповідає умовам, зазначеним у цій нормі Конвенції. Поруч з цим, п. 1 ст. 3 Конвенції вказано, що термін «компанія» означає будь-яке корпоративне об’єднання або будь-яку організацію, що розглядається з метою  оподаткування як корпоративне об’єднання.

Про те, що п. 2 ст. 10 Конвенції не діє під час виплати дивідендів резидентам ОАЕ – фізособам свого часу вказували й податкові органи в ІПК від 02.03.2020 р. № 880/6/99-00-04-06-03-06/ІПК:

«Таким чином, якщо у випадку, який розглядається, отримувачем дивідендів є резидент Об’єднаних Арабських Еміратів – фізична особа, така особа не підпадає під дію п. 2 ст. 10 Угоди.

При виплаті резидентом України такій особі дивідендів утримується податок на доходи фізичних осіб, передбачений відповідними положеннями Кодексу».

До речі, до операцій з виплати дивідендів на користь нерезидентів – фізосіб положення пп. 141.4.2 ПКУ також не застосовуються. Тобто передбачена означеною нормою 15% ставка податку в даному разі не застосовується взагалі.

Отже, в означеному разі Підприємство має оподатковувати такі дивіденди податком на доходи за «вітчизняними» ставками із пп. 167.5.2 ПКУ. Згідно з ним, якщо Підприємство (тобто емітент корпоративних прав) є платником податку на прибуток, то ставка податку на доходи складає 5 %.

Підтверджує це й ІПК від 11.09.2025 р. № 4910/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК:

«Враховуючи вищенаведене, дивіденди по акціях та корпоративних правах, нараховані Товариством – платником податку на прибуток підприємств на користь засновника – фізичної особи – нерезидента оподатковуються податком на доходи фізичних осіб за ставкою 5 відсотків та військовим збором за ставкою 5 відсотків.

Отже, до операцій з виплати дивідендів на користь нерезидентів – фізичних осіб положення п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу не застосовуються».

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Підприємство здійснювало операції з постачання товарів (робіт, послуг) що фінансуються за рахунок міжнародної технічної допомоги (МТД) та користувалось пільгою з ПДВ.
Наразі у Підприємства планується проведення податкової перевірки, у зв’язку з чим цікавлять наступні питання:
які документи необхідно мати Підприємству для підтвердження права на застосування пільги ?
як податкові органи досліджують дане питання під час перевірок?

ВІДПОВІДЬ:

Відповідно до п. 197.11 ПКУ звільняються від оподаткування ПДВ операції з:

• постачання товарів та послуг на митній території України та ввезення на митну територію України товарів як міжнародної технічної допомоги, яка надається відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана у встановленому законодавством порядку;
• постачання товарів та послуг на митній території України та ввезення на митну територію України товарів, що фінансуються за рахунок міжнародної технічної допомоги (далі – МТД), яка надається відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана у встановленому законодавством порядку.

В свою чергу, з метою реалізації права Підприємства на податкову пільгу необхідне дотримання норм Порядку «Про залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 № 153 (далі – Порядок № 153) та п. 197.11 ПКУ.

Відповідно до п. 2 Порядку №153:

виконавцем проєкту є будь-яка особа (резидент або нерезидент), що має письмову угоду з партнером з розвитку або уповноваженою партнером з розвитку особою та забезпечує реалізацію проєкту (програми), у тому числі на платній основі; субпідрядником – будь-яка особа (резидент або нерезидент), що має письмову угоду з виконавцем або реципієнтом, забезпечує реалізацію проєкту (програми) в частині або в цілому та проводить процедури закупівлі за рахунок коштів МТД в рамках проєкту (програми); реципієнтом є резидент (фізична або юридична особа), який безпосередньо одержує міжнародну технічну допомогу згідно з проєктом (програмою).

субпідрядник – будь-яка особа (резидент або нерезидент), що має письмову угоду з виконавцем або реципієнтом, забезпечує реалізацію проекту (програми) в частині або в цілому та проводить процедури закупівлі за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги в рамках проекту (програми).

Проєкти (програми) підлягають обов’язковій державній реєстрації, яка є підставою для акредитації їх виконавців, а також реалізації права на одержання відповідних пільг, привілеїв, імунітетів, передбачених законодавством та міжнародними договорами України (п. 11 та п. 12 Порядку №153).

Державна реєстрація проекту (програми) підтверджується реєстраційною карткою проекту (програми), складеною за формою згідно з додатком 1 до Порядку № 153.

Пунктом 23 Порядку № 153 визначено, що виконавець та субпідрядник, що реалізують право на податкові пільги, передбачені законодавством та міжнародними договорами України (крім договорів, пов’язаних із виконанням робіт з підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему), щомісяця до 20 числа складає та подає в письмовому та електронному вигляді органові ДПС, в якому перебуває на обліку як платник податків, інформаційне підтвердження за формою згідно з додатком 8 до цього Порядку. У разі коли виконавцем є юридична особа – нерезидент, що не перебуває на обліку як платник податків, інформаційне підтвердження подається в письмовому та електронному вигляді органові ДПС за адресою акредитації такої особи на території України та в копії Секретаріатові Кабінету Міністрів України.

Також, звертаємо увагу, що податковий орган в своїх ІПК (наприклад від 08.01.2026 р. № 170/ІПК/99-00-21-03-02 , від 30.12.2025 р. № 7003/ІПК/99-00-21-03-02, від 30.12.2025 р. № 6974/ІПК/26-15-04-01-06) на питання «які документи необхідні для підтвердження права Товариства на застосування звільнення від оподаткування ПДВ у рамках виконання Договорів» зазначає наступне:

«Норми ПКУ та Порядку № 153 не передбачають переліку документів для підтвердження права на застосування пільгового режиму, передбаченого пунктом 197.11 статті 197 розділу V ПКУ.

Проте з метою підтвердження правомірності застосування такого пільгового режиму оподаткування платник податку має зберігати:

копію реєстраційної картки проєкту МТД, в рамках якого здійснено закупівлю товарів/послуг (робіт), засвідченої печаткою партнерів з розвитку або виконавця проєкту МТД;

копію плану закупівлі, засвідченої печаткою партнерів з розвитку або виконавця проєкту МТД;

копію контракту на постачання товарів/послуг (робіт), засвідченої підписом та печаткою виконавця проєкту».

В роз’ясненні, розміщеному в категорії 101.12 ЗІР[1] зазначено:

«Платник податку (продавець) з метою підтвердження права на застосування пільг з ПДВ при здійсненні операцій з постачання товарів, робіт, послуг в рамках проєкту міжнародної технічної допомоги (далі – МТД) зберігає у справі:

копію реєстраційної картки проєкту, в рамках якого здійснено закупівлю товарів, робіт, послуг, засвідченої печаткою партнерів з розвитку або виконавця проєкту;

копію плану закупівлі, засвідченої печаткою партнерів з розвитку або виконавця проєкту;

копію контракту на постачання товарів, виконання робіт та надання послуг, засвідченої підписом та печаткою виконавця проєкту (у контракті зазначається, що закупівля товарів, робіт і послуг здійснюється коштом проєкту МТД та відповідає категорії (типу) товарів, робіт і послуг, зазначених у плані закупівлі).

Крім того виконавець та субпідрядник, що реалізують право на податкові пільги, передбачені законодавством та міжнародними договорами щомісяця до 20 числа складає та подає в письмовому та електронному вигляді органові Державної податкової служби України, в якому перебуває на обліку як платник податків, інформаційне підтвердження.».

Зазвичай, з метою перевірки правильності та повноти застосування пільги з ПДВ, податковий орган порівнює наступні показники:

• загальний обсяг звільнених операцій в рамках МТД, задекларований Підприємством в деклараціях з ПДВ;
• обсяг звільнених від оподаткування операцій, задекларований Виконавцем та Субпідрядником в Інформаційному підтвердженні згідно Додатку 8.

У разі, якщо такі показники відрізняються податковий орган або направляє запит або детально перевіряє це питання під час перевірки.

[1] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=36352

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Чи обов’язковою є легалізація Довідок про резидентський статус по контрагентах-нерезидентах.
Раніше враховували на лист Мін’юсту від 11.05.2010 р. № 26-26/291, яким надано роз’яснення у співпраці з якими державами не потрібне жодне засвідчення документів, а з якими потрібна консульська легалізація або проставлення апостилю.
Чи наразі ситуація змінилась?

ВІДПОВІДЬ:

Наразі підхід податкового органу з приводу цього питання зводиться до того, що довідка має бути апостильована (для учасників Гаазької Конвенції), для неучасників необхідна наявність консульської легалізації.

ДПС України видала лист від 26.06.2025 № 16234/7/99-00-21-02-03-07[1] з даного питання та зазначила, що така позиція висвітлена… у зв’язку зі значною кількістю звернень платників податків з питань, пов’язаних із процедурою легалізації довідки, також вказавши, що така позиція була сформована з урахуванням роз’яснень Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України і погоджена з Міністерством фінансів України.

В даному листі позиція податкового органу зводиться до наступного (аналогічне роз’яснення розміщене в категорії 102.16 ЗІР[2]):

«Отже, якщо в міжнародному договорі України не передбачено умов, що відміняють чи спрощують формальну процедуру проставлення апостиля або звільняють сам документ від легалізації, довідка, яка підтверджує, що:

нерезидент є резидентом країни – учасниці Гаазької Конвенції, з якою укладено міжнародний договір України, видана компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, вважатиметься належним чином легалізованою у разі, якщо оригінал довідки містить апостиль, передбачений у статті 4 Гаазької Конвенції, та переклад довідки (її копія) нотаріально засвідчений відповідно до вимог глави 8 розділу ІІ Порядку № 296/5.

нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України та яка не є учасником Гаазької Конвенції, видана компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, вважатиметься належним чином легалізованою за умови наявності консульської легалізації».

Отже, з метою правильності легалізації довідки необхідно визначити чи є країна учасником Гаазької Конвенції, у зв’язку з чим в листі податковий орган наводить відповідні посилання на офіційні сайти.

Про це податковий орган зазначає і в численних ІПК, наприклад: ІПК від 17.11.2025 р. № 6117/ІПК/99-00-21-02-03 (аналогічна позиція викладена в ІПК від 27.11.2025 р. № 6316/ІПК/99-00-21-02-03, ІПК від 17.11.2025 р. № 6121/ІПК/99-00-21-02-03, ІПК від 08.10.2025 р. № 5385/ІПК/99-00-21-02-03, від 13.08.2025 р. № 4343/ІПК/99-00-21-02-03, від 08.08.2025 р. № 4260/ІПК/99-00-21-02-03): 

«Таким чином, довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом Республіки Польща (країни – учасниці Гаазької Конвенції, з якою укладено міжнародний договір України), видана компетентним (уповноваженим) органом Республіки Польща, визначеним Конвенцією в електронному вигляді, за формою, затвердженою згідно із законодавством Республіки Польща належним чином легалізована, а саме містить нотаріальне засвідчення електронного апостиля та перекладу довідки, слугуватиме підставою для застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидента із джерелом їх походження з України.».

ІПК від 14.08.2025 р. № 4373/ІПК/99-00-21-02-03, від 14.03.2025 р. № 1435/ІПК/99-00-21-02-03:

«…довідка за відповідний податковий період, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом Федеративної Республіки Німеччина, з якою укладено міжнародний договір, та яка видана компетентним (уповноваженим) органом зазначеної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством Федеративної Республіки Німеччина, вважатиметься належним чином легалізованою для прийняття її в Україні за умови, що вона відповідає вимогам пункту 103.5 статті 103 розділу II Кодексу, а саме містить апостиль, передбачений статтею 4 Гаазької Конвенції та перекладена відповідно до законодавства України.

Стосовно домовленостей, досягнутих між Міністерством фінансів України та Міністерством фінансів Федеративної Республіки Німеччина (Протокол зустрічі від 12.03.98), щодо особливого порядку надання довідок про підтвердження податкового резидентства резидентів Федеративної Республіки Німеччина без їх легалізації або засвідчення апостилем повідомляємо, що на сьогодні згідно з інформацією, отриманою від Федерального Міністерства фінансів Німеччини, довідка, яка підтверджує статус податкового резидентства Федеративної Республіки Німеччина, видається всіма федеральними Землями за єдиною формою (034450). Це означає, що на теперішній час форма довідки, яка підтверджує статус податкового резидентства Федеративної Республіки Німеччина є іншою ніж та, що була предметом зазначених домовленостей, і, відповідно, наразі ці домовленості не діють.».

Щодо Договору між Україною і іншими країнами про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах

Звертаємо увагу, що вищенаведена позиція ДПС сформувалась протягом 2025 року, ще наприкінці 2024 року, податковий орган в ІПК від 12.12.2024 р. № 5669/ІПК/99-00-21-02-03 висловлював іншу позицію:

«Додатково повідомляємо, що згідно з пунктом 1 статті 15 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, підписаного 13 грудня 1993 року та ратифікованого Законом України “Про ратифікацію Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах” від 10.11.94 N 238/94-ВР документ, який підготував або засвідчив відповідний орган однієї з Договірних сторін, скріплений гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, має силу документа на території іншої Договірної Сторони без потреби будь – якого іншого засвідчення. Це стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені відповідним органом.

Водночас абзацом першим пункту 1 постанови Кабінет Міністрів України від 4 лютого 2023 року N 107 “Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав“ встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення».

Проте, наприклад у вже наведених нами ІПК від 27.11.2025 р. № 6316/ІПК/99-00-21-02-03, ІПК від 17.11.2025 р. № 6121/ІПК/99-00-21-02-03 це питання було предметом розгляду, на що податковий орган зазначив наступне:

«Щодо наведеного у зверненні платника податків посилання на положення статті 18 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах щодо спрощення процедури легалізації документів, інформуємо про таке.

Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах набув чинності 18.11.2002 із змінами, внесеними Протоколом від 14.09.2007, ратифікованим Законом України N 318-VI від 04.06.2008, який набрав чинності 15.12.2008 (далі – Договір).

Преамбулою Договору визначено, що “Україна та Чеська Республіка, далі Договірні Сторони, прагнучи удосконалювати співробітництво в галузі правової допомоги, домовились укласти цей Договір про правову допомогу в цивільних справах”.

Відповідно до підпункту a) пункту 1 статті 1 Договору для цілей цього Договору розуміється, що цивільними вважаються такі справи, які виникають із цивільних, трудових, сімейних і комерційних правовідносин.

Разом з тим, преамбулою Конвенції визначено, що Конвенцію укладено для цілей уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно.

Відповідно до пункту 1 статті 2 Конвенції “ця Конвенція буде застосовуватись до податків на доходи і майно, що стягуються від імені Договірної Держави, її політико–адміністративного підрозділу або місцевої влади, незалежно від способу їх стягнення“.

Отже, положення Конвенції розповсюджуються на документи, що застосовуються для цілей уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, тоді як Договір – на документи, пов’язані із цивільним, сімейним та трудовим правом».

Щодо судової практики, то вона також наразі свідчить про необхідність апостилювання довідок, наприклад про це зазначено в наступним судових рішення: Дніпропетровський окружний адміністративний суд від 02.09.2025 р. справа №160/13585/25[3], П`ятий апеляційний адміністративний судвід19.07.2024 р. справа №  420/18286/21[4].

[1] https://tax.gov.ua/zakonodavstvo/podatkove-zakonodavstvo/listi-dps/79581.html

[2] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=43532

[3] https://reyestr.court.gov.ua/Review/130004217

[4] https://reyestr.court.gov.ua/Review/120489507

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Підприємство планує придбати легковий автомобіль у фізособи – нерезидента. З цією метою, підприємство цікавлять наступні варіанти:
у відрядження направлено працівника з корпоративною карткою, якою буде проведено розрахунки за автомобіль. Чи можливий такий варіант та які документи треба мати для підтвердження цієї операції ?
працівник перевезе автомобіль із-за кордону на територію України, а підприємство перерахує фізособі – нерезиденту кошти з розрахункового рахунку на картку. Чи можливо так зробити?
запропоновувати інший варіант.

ВІДПОВІДЬ:

Варіант 1. Щодо застосування корпоративної картки з метою оплати нерезиденту – фізособі вартості автомобіля.

Формально законність його застосування передбачена п. 32¹ Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 р. № 2 (далі – Положення № 2). Згідно з ним суб’єкти господарювання-резиденти (юридичні особи та фізичні особи-підприємці) мають право здійснювати розрахунки за зовнішньоекономічним договором (контрактом, угодою, іншим документом, що застосовується в міжнародній практиці та може вважатися договором) з експорту/імпорту товарів за допомогою електронного платіжного засобу, якщо операція за одним таким договором в один операційний день не перевищує незначний розмір.

Подібне правило встановлено й пп. 2 п. 109 р. Х Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 р. № 5 (далі – Положення № 5).

Судячи з пп. 7 п. 4 р. I Положення № 5 та пп. 2 п. 2 р. I Положення № 2, незначний розмір валютної операції наразі встановлено на рівні 400 тис грн (в еквіваленті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим НБУ на дату здійснення операції).

Отже, згідно з означеними нормами працівник може безготівково оплатити товар (роботу, послугу) за допомогою корпоративної картки в сумі, що не перевищує 400 тис. грн.

Проте навряд чи нерезидент – фізособа, який є продавцем автомобіля, має, наприклад, термінал, щоб здійснити таку безготівкову операцію. Тому, припускаємо, що заплатити йому за автомобіль працівник може тільки валютою, знятою з корпоративної картки.

Разом з тим, наразі встановлено обмеження щодо зняття закордоном валюти із корпоративної картки. Так, наразі пп. 1 п. 5² постанови Правління НБУ від 24.02.2022 р. № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (далі – постанова № 18) забороняє видачу за межами України готівкових коштів з усіх рахунків клієнта банку, відкритих у національній валюті, окрім видачі готівкових коштів, що здійснюється з використанням, зокрема,  корпоративного (бізнесового) електронного платіжного засобу в обсязі, що перевищує в еквіваленті 17500 гривень на кожні сім календарних днів.

Якщо ж мова йде про корпоративну картку, відкриту до валютного рахунку, то в такому разі спрацьовує пп. 2 п. 5² постанови № 18. Згідно з ним зняття готівки з валютних рахунків за кордоном та в Україні обмежено лімітом 100 000 грн. у еквіваленті на день (без урахування комісії банку). 

У запитанні не вказано вартість автомобіля. Проте припускаємо, що такої суми буде достатньо для його оплати. Через це робимо висновок, що застосування в цьому разі корпоративної платіжної картки може бути малоймовірним.

Варіант 2. Щодо перерахування валютних коштів з рахунку Підприємства на рахунок фізособи – нерезидента. 

Пункт 12 постанови 18 забороняє уповноваженим установам здійснювати торгівлю валютними цінностями (уключаючи операції за дорученням клієнтів), окрім випадків, зокрема, купівлі іноземної валюти з метою проведення переказів резидентами за операціями з імпорту товарів.

Навіть, якщо у Підприємства є на рахунку валюта, то її переказ нерезиденту можливий лише якщо йдеться, зокрема, про операцію з імпорту товарів (пп. 2 п. 14 постанови № 18).

Тобто, очевидно, щоб банк міг здійснити такий переказ йому потрібно буде надати документи, які підтверджують, що це, по суті, імпорт товарів. Про те, що це може бути за перелік документів (наприклад, договір купівлі-продажу, інвойс) доречно уточнити в обслуговуючому банку.

Варіант 3. Оформити це як придбання автомобіля працівником за дорученням Підприємства.

Як альтернативний варіант можна піти таким шляхом (хоча він теж має свої недоліки). Підприємство видає наказ про доручення працівнику (який, наприклад, є пов’язаною із Підприємством особою) придбати автомобіль закордоном. Працівник бере свою валюту (звичайно, якщо він її має) і їде з нею закордон.

Наразі дозволено вивезти без декларування суму в розмірі 10000 євро (п. 5 Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей, затверджене постановою Правління НБУ від 02.01.2019 р. № 3).

Після повернення працівник подає авансовий звіт із підтверджуючими таку купівлю документами. Це може бути акт чи інший документ (скажімо, інвойс), оформлений на ім’я Підприємство, в якому буде вказано який автомобіль та якої вартості було придбано.

На підставі отриманих від працівника документів Підприємство проводить йому відшкодування витрат.

Недоліки та ризики цього варіанту вбачаємо в такому. По-перше, компенсацію витрат працівникові Підприємство може здійснити тільки в гривнях по курсу НБУ на дату затвердження авансового звіту (абз. 2 п. 19 р. III Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну України від 13.03.98 р. № 59). Однак працівника такий варіант може не дуже задовольнити, бо витратив він валюту, яку, очевидно, придбавав за комерційним курсом.

По-друге, відправлення працівника у відрядження без компенсації витрат, необхідних на придбання автомобіля, може бути розцінено як порушення трудового законодавства. Наприклад, Мінфін у листі від 07.11.2013 р. № 998/13/155-13 вказував:

«Незабезпечення відрядженого працівника є порушенням трудового законодавства».

Подібний висновок зроблено й в листі Мінсоцполітики від 07.11.2013 р. № 998/13/155-13.

Тож потенційно в такому разі Підприємству може загрожувати штраф (у розмірі мінімальної зарплати) згідно із ст. 265 Кодексу законів про працю України.

Щодо документального оформлення зауважимо, що воно в першу чергу буде залежати від обраного Підприємством варіанту. У разі застосування варіанту 1 треба буде оформляти всі класичні документи, які складають під час відрядження (наказ, авансовий звіт разом із підтверджуючими документами на автомобіль). Під час застосування варіанту 2 треба буде мати документи щодо придбання автомобіля (рахунок (інвойс), платіжне доручення тощо). Конкретний перелік документів, які в такому разі знадобляться, щоб банк провів означений платіж, варто уточнити в обслуговуючому банку. 

Таким чином, проаналізувавши варіанти описані вище, доходимо до висновку, що загалом кожен із них має право на життя (тобто він законодавчо передбачений). Проте, оскільки мова йде про придбання автомобіля (тобто скоріш за все це досить таки дороговартісна покупка), то із застосуванням варіанту 1 можуть виникнути певні складнощі. Через це, з нашої точки зору, варіант 2 виглядає більш привабливішим. Проте його практичну реалізацію бажано ще узгодити із обслуговуючим банком.

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Підприємство планує використання промислового генератора. Які особливості потрібно врахувати задля мінімізації податкових ризиків під час зберігання та переміщення пального для генератора?

ВІДПОВІДЬ:

Ліцензія на зберігання пального. Відповідно до п. 24 р. ХIII Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 18.06.2024 р. № 3817-IX на період дії воєнного стану в Україні та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування:

1) суб’єкт господарювання має право зберігати пальне, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки в обсязі до 2000 літрів на кожному об’єкті, що забезпечений електрогенераторною установкою, без отримання дозвільних документів (документів дозвільного характеру, ліцензії на право зберігання пального, результатів надання інших адміністративних послуг);

2) зберігання пального, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки в обсязі понад 2000 літрів на кожному об’єкті, що забезпечений електрогенераторною установкою, здійснюється суб’єктом господарювання на підставі декларації про провадження господарської діяльності із зберігання пального (далі – декларація), яка безоплатно подається до територіального органу ДПС.

В такій декларації зазначаються відомості про суб’єкта господарювання (найменування, код згідно з ЄДРПОУ, місцезнаходження) та загальна місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження. І її треба складати у довільній формі та подавати в паперовій або електронній формі у порядку, встановленому ст. 42 ПКУ.

Право на зберігання пального, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки в обсязі понад 2000 літрів на кожному об’єкті, що забезпечений електрогенераторною установкою, набувається з моменту подання декларації до територіального органу ДПС.

В свою чергу, в категорії 113.04 ЗІР[1] зауважено, що при визначенні загального обсягу пального 2000 літрів, яке зберігається для заправлення електрогенераторної установки, на об’єкті, що забезпечений електрогенератором без отримання дозвільних документів, кількість пального в баку такої електрогенераторної установки не враховується.

Акцизний податок. Відповідно до п. 47 підрозділу 5 р. ХХ ПКУ у період дії воєнного стану в Україні та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування не є акцизним складом, зокрема, приміщення або територія, у тому числі платника акцизного податку з реалізації пального, у кожному (на кожній) з яких загальна місткість розташованих ємностей для зберігання пального, що використовується виключно для заправлення електрогенераторних установок, не перевищує 2000 літрів.

Це виключення можна застосовувати лише за таких умов:

1) пальне має використовуватись виключно для електрогенераторів;

2) ведеться окремий облік надходження та використання такого пального;

3) розрахунки за пальне здійснюються виключно в безготівковій формі.

Відповідно у разі виконання цих умов Підприємству не доведеться реєструватися платником паливного акцизу.

Щодо переміщення палива. У разі переміщення ПММ, необхідно керуватись нормами п. 230.1.5 ПКУ.

Відповідно до п.п. 230.1.5 п. 230.1 ст. 230 ПКУ, транспортні засоби, що набули статусу акцизних складів пересувних, а також транспортні засоби, що використовуються суб’єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки, повинні обліковуватися в Переліку транспортних засобів, що переміщують пальне або спирт етиловий, створення та ведення якого забезпечується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Включення/виключення транспортних засобів до/з Переліку транспортних засобів, що переміщують пальне або спирт етиловий, здійснюється, зокрема, на підставі заявок на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними (далі – Заявка), із зазначенням періоду переміщення такого пального або спирту етилового. Такі Заявки подаються суб’єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизних складів, до переміщення митною територією України у транспортних засобах, які не є акцизними складами пересувними, власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки. Форма Заявки затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Такі Заявки у формі електронних документів надсилаються центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Забороняється переміщення пального або спирту етилового, зокрема, транспортними засобами, що не зазначені у Заявках, які надіслані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Форма Заявки та Порядок її заповнення, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 08.05.2019 № 188.

Звертаємо увагу, що в даній нормі ПКУ взагалі не вказані обсяги пального. Проте, податкові органи в цьому питанні зазначили доволі фіскальний підхід про що зазначено в роз’ясненні, розміщеному в категорії 114.11.02 ЗІР[2] (аналогічна позиція викладена в наступних листах Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з ВПП опубліковано 17 квітня 2024[3], ГУ ДПС в Івано-Франківській області, опубліковано 15 квітня 2024[4]):

«…у разі переміщення суб’єктом господарювання – не платником акцизного податку, який використовує пальне для власного споживання, пального в каністрах транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними, такий суб’єкт господарювання повинен подати Заявку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику (за виключенням переміщення пального у тарі до 5 літрів (включно))».

Своєю чергою, п.228.3 ПКУ визначено, що у разі виявлення порушень вимог пп. 230.1.5 контролюючі органи тимчасово (до винесення рішення суду) вилучають такі пальне або спирт етиловий та транспортні засоби з вільного обігу та подають відповідні матеріали до суду для винесення постанови про їх вилучення в дохід держави (конфіскацію).

Враховуючи вищевикладене, у разі якщо Підприємством здійснюється переміщення палива в ємності 2000 літрів без подання заявок до центрального органу виконавчої влади, це може нести високі податкові ризики.

[1] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=42077

[2] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=41503

[3] https://svp.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/print-773960.html

[4] https://if.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/773967.html

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: В 2025 році Підприємство здійснило модернізацію вантажного автомобіля. Сума витрат, які були капіталізовані у збільшення вартості авто, склала 300 тис грн. Внаслідок поліпшення було переглянуто строк корисного використання автомобіля та збільшено його з 60 до 72 місяців. Однак за даними амортизаційної відомості за 2025 р. всю суму поліпшення було замортизовано протягом наступних 5 місяців. Чи несе така ситуація податкові ризики під час перевірки?

ВІДПОВІДЬ: Податковий орган може визнати амортизацію завищеною та зняти відповідні витрати.

За загальними правилами амортизація нараховується протягом строку корисного використання. Водночас п. 25 НП(С)БО 7 передбачено можливість перегляду строку корисного використання в разі зміни очікуваних економічних вигід від його використання. В цьому випадку амортизація об’єкта ОЗ нараховується, виходячи з нового строку корисного використання та ліквідаційної вартості, починаючи  з  місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання та/або ліквідаційної вартості.

Підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов’язаних з поліпшенням основних засобів, є зростання внаслідок цих витрат очікуваного терміну корисного використання об’єкта, кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об’єктом (п. 32 Методрекомендацій № 561 від 30.09.2003 р.)

Економічно поліпшення автомобіля впливають на об’єкт ОЗ довше, ніж 5 місяців і навіть довше, ніж 12 місяців на які було подовжено строк корисного використання. Але витрати фактично «списані» Підприємством за 5 місяців. Тобто амортизація автомобіля за червень – жовтень 2025 року є завищеною. Це зумовлює ризик визнання податковим органом прискореного включення витрат з метою заниження фінрезультату.

Аналогічна ситуація розглядалась в постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2024 № 200/4380/22[1]:

«Відповідачем в акті перевірки необґрунтовано збільшено податкові різниці на суми амортизації за період 2018-2020 р., по об’єктах з інвентарними номерами 0086 ИМП Линия для пр-ва заготовок гофрокоробов виробник -Shanghai Jinchand Carton, рік придбання 24.05.2012, та з інвентарним N 0087 ИМП Флексографична друкарська машина виробник “Shanghai Jinchand Machinery CO., LTD,” CN, придбаний 24.05.2012, так як списання (ліквідації) основних засобів у 2017 році, як зазначено в додатку 18, не відбувалось, акти на списання необоротних активів відсутні, а зазначена дата 24.05.2017 р. визначає дату закінчення нарахування амортизації об’єктів, розрахованої з їх первісної вартості.

Судовим експертом були досліджені інвентарні картки, розрахункові відомості нарахування амортизації за 2017-2020 рр. та встановлено, що об’єкт з інвентарним номером 0086 придбаний і введений в експлуатацію- 24.05.2012 р. з первісною вартістю 511 040 грн. а об’єкт з інвентарним номером 0087 з первісною вартістю 287 460 грн. Строк амортизації встановлений 5 років.

Однак, у першому кварталі 2017 року було здійснено поліпшення об’єкта за інвентарним номером 0086 на суму 52 465,33 грн. що призвело до збільшення його первісної вартості до 563505,33 грн і надало право нараховувати додаткову амортизацію з вартості поліпшення у сумі 2623,28 грн щоквартально в період з другого кварталу 2017 р. по другий квартал 2022 р.

…

Із вищезазначених Розрахунків вбачається, що об’єкти зазначені у цих розрахунках разом з їх первісною вартістю оприбуткування та сум амортизації були в більшій своїй частині самортизовані повністю, але внаслідок поліпшення (реконструкція, модернізація) їх остаточна вартість, яка складала 0 грн змінилась на суму поліпшення».

З огляду на це з метою зниження податкових ризиків підприємству доцільно здійснити коригування амортизації даного об’єкта за періоди 2025 року. 

На майбутнє з метою коректного нарахування амортизації варто оцінювати очікувані економічні вигоди від використання поліпшеного ОЗ з урахуванням характеру та обсягу проведених поліпшень. А також подовжувати строки корисної експлуатації виходячи не з формального, а реального періоду, з огляду на  вплив поліпшень на експлуатаційні характеристики об’єкта. Зокрема, на період, що перевищує 12 місяців.

[1] https://reyestr.court.gov.ua/Review/120518680

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: Керівник виїжджав у відрядження, проте авіаквитки на таке відрядження придбала фізособа, яка на той момент ще не була прийнята на роботу.
Чи може підприємство компенсувати фізособі ці витрати, якщо вона надала виписку з свого карткового рахунку?

ВІДПОВІДЬ:

Так, Підприємство загалом може компенсувати фізособі означені витрати. Щоправда, із відповідним оподаткуванням. Адже скоріш за все податкові органи будуть це розглядати як виплату фізособі додаткового блага на підставі пп. «г» пп. 164.2.17 Податкового кодексу України (далі – ПКУ). Згідно з ним до оподатковуваного доходу фізособи включаються, зокрема, суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, окрім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

Для того, щоб це розглядалося як компенсація в межах виконання цивільно-правових дій (тобто, щоб була можливість застосувати до таких сум правила п. 170.9 ПКУ і не оподатковувати їх) треба аби із відповідною фізособою було укладено договір доручення.

Свого часу НБУ у листі від 16.09.2013 р. № 11-112/13017 з даного приводу вказував:

«Підприємство має право видати кошти особі, яка не перебуває у трудових відносинах із ним (у тому числі засновнику), проте така видача регулюється нормами ЦКУ (а не КЗпП).

Для доручення особі, яка не є працівником підприємства, вчинення певних цивільно-правових дій в інтересах та за рахунок такого підприємства необхідно укласти договір доручення (у письмовій або усній формі). Конструкція цього договору передбачає, що повірений діє виключно за рахунок довірителя (частина перша ст. 1000 ЦКУ), а до обов’язків довірителя згідно з частиною другою ст. 1007 ЦКУ входить у тому числі забезпечення повіреного всім необхідним для виконання доручення (договором може бути передбачено подальшу компенсацію витрат повіреного, проте ця ситуація нас не цікавить). Отже, можливість видачі коштів особі, яка не перебуває у трудових відносинах, прямо передбачена в законодавстві».

Оскільки, очевидно, Підприємство не укладало із означеною фізособою такого договору, то відшкодування їй будь-яких сум буде розцінюватися як виплата додаткового блага із необхідністю утримання податку на доходи та військового збору.

Окрім того, у податкових органів може взагалі виникнути питання, на якій підставі фізособа (яка на момент здійснення оплати за квиток не перебувала у трудових відносинах із Підприємством і, очевидно, не є пов’язаною з ним особою) могла здійснювати таку цивільно-правову дію. Особливо, зважаючи на те, що в подальшому її працевлаштовано на Підприємство. Інакше кажучи, в даному разі в них може виникнути підозра про те, що певний час така фізособа працювала не офіційно.  

Додатково хочемо наголосити, що виплата таких сум керівнику, який безпосередньо їздив у відрядження, щоб він зміг їх віддати відповідній фізособі теж не змінить ситуацію. Адже, на думку податкових органів, компенсація працівнику витрат, які були понесені третіми особами, має відбуватися із утриманням із них податку на доходи та військового збору. Принаймні на це вказує ІПК від 07.10.2025 р. № 5362/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК:

«Оскільки витрати на проїзд та проживання несе третя сторона або працівник, який не перебував у відрядженні, тобто не працівник Товариства, то виплата відрядженому працівнику коштів у розмірі вартості поживання та проїзду не є відшкодуванням витрат у розумінні п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170, а отже включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника податку (працівника Товариства) як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на загальних підставах».

Тож, як один із варіантів виходу із цієї ситуації може стати виплата фізособі нецільової благодійної допомоги. Реалізувати це можна так. Після працевлаштування фізособи на роботу вона пише заяву з проханням виплатити їй благодійну допомогу у зв’язку, наприклад, із сімейними обставинами. На її підставі видається наказ по Підприємству і здійснюється безпосередньо виплата грошей.

При цьому згідно з пп. 170.7.3 ПКУ не включається до оподатковуваного доходу сума нецільової благодійної допомоги, у тому числі матеріальної, що надається резидентами – юридичними або фізичними особами на користь платника податку протягом звітного податкового року сукупно у розмірі, що не перевищує суми граничного розміру доходу, визначеного згідно з абз. 1 пп. 169.4.1 ПКУ, встановленого на 1 січня такого року.

Тож, для 2026 року гранична неоподатковувана сума нецільової допомоги дорівнює 4660 грн. Відповідно із цієї величини не потрібно утримувати ані податку на доходи, ані військового збору.

У додатку № 4ДФ виплату такої допомоги показують із ознакою доходу «169» (див. категорію 103.25 ЗІР – https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=42470).

Нараховувати єдиний внесок на таку допомогу також не потрібно. Підтверджують це й податкові органи в категорії 201.03 ЗІР^[1]:

«Оскільки нецільова благодійна допомога не належить до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних, компенсаційних виплат, а відповідно до п. 3.31 розд. 3 Інструкції № 5 є матеріальною допомогою разового характеру і, відповідно «іншою виплатою, що не належить до фонду оплати праці», то вона не є базою нарахування єдиного внеску».

[1] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=28639

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.

ПИТАННЯ: В подорожніх листах не завжди початок/кінець маршруту -стоянка, а фактичні адреси (наприклад, дім водія).
Які ризики і чи варто затвердити інструкцію або наказ про порядок зберігання авто, щоб уникнути питань при перевірці?

ВІДПОВІДЬ:

Є ризики визнання податковим органом додаткового блага для працівника. Однак у Підприємства високі шанси його мінімізувати, якщо обґрунтувати необхідність початку і завершення водіями маршруту коло дому в Положенні про службові автомобілі та зафіксувати це в Наказі про закріплення службового авто.

Згідно з пп. «а» пп. 164.2.17 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ), зокрема, у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

За усталеною роз’яснювальною практикою податковий орган вважає, що проїзд найманого працівника до місця роботи та/або з роботи до дому не пов’язано із виконанням ним трудових функцій та не підпадає під дію КЗпП.

На це вказує, зокрема роз’яснення категорії 103.02 ЗІР[1]:

«Проїзд найманого працівника до місця роботи та/або з роботи до дому не пов’язано із виконання ним трудової функції та не підпадає під дію КЗпП, то у разі прийняття керівником підприємства рішення щодо виплати компенсації за проїзд працівнику сума такої компенсації буде оподатковуватися податком на доходи фізичних осіб на підставі п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ».

З огляду на це фіксація у подорожньому листі пунктів відправлення або призначення службового автомобіля інших, ніж стоянка Підприємства, може бути розцінено податковим органом, як використання працівником автомобіля в особистих цілях. Водночас, як нам відомо з практики, податковому органу часто важко ідентифікувати в якому саме розмірі працівнику надається додаткове благо в обговорюваній ситуації.

Окрім цього, вбачаємо комерційні ризики у випадку пошкодження/знищення службового автомобіля внаслідок воєнних подій. Зокрема в разі ракетного обстрілу чи нальоту БПЛА постане питання, на якій підставі автомобіль Підприємства перебував коло дому водія. Аналогічна ситуація складається у випадку викрадення автомобіля.

Отож, з метою мінімізації названих ризиків Підприємству варто подбати про належне обґрунтування того, що виїзд працівників з дому та повернення до дому на службовому автомобілі відбувається саме з виробничою метою. І що водіям надано дозвіл на зберігання службових авто коло дому. Тобто, що водії використовують службовий автомобіль, не просто щоб дістатись на роботу та з роботи, а для виконання ними саме трудових функцій – наприклад, оперативних поїздок до клієнтів, без витрачання часу на доїзд самих водіїв до стоянки Підприємства.

Такий порядок використання службових авто потрібно закріпити в Положенні про службові автомобілі. Окрім цього, деталізувати інформацію варто в Наказі про закріплення службового авто за водієм. А саме: передбачити місце постійного зберігання конкретного авто у неробочий час – точну адресу і вид місця зберігання (гаражний бокс, паркувальне місце, місце у підземному паркінгу тощо).

На наш погляд, таке оформлення дозволяє підтвердити, що водії здійснюють доставку автомобіля до місця зберігання в кінці робочого дня, та з місця зберігання до Підприємства на початку наступного дня в інтересах Підприємства, а не своїх власних.

Як свідчить судова практика, під час визнання додаткового блага визначальним є факт задоволення особистих потреб фізособи. На це вказує, зокрема, Постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2023 р. у справі № 560/7089/22[2]: 

« На підставі наказу директора позивача від 09.12.2019 №88-В «Про проведення семінару «Soufflet AgroUkraine Winter Days 2019» у період 18 – 21 грудня 2019 року позивач організував та провів семінар «Soufflet AgroUkraine Winter Days 2019» для своїх працівників та запрошених осіб Групи компаній Суффле. Метою семінару було представлення результатів діяльності компанії Soufflet AgroUkraine (позивача) за 2019 рік та планів на 2020 рік, а саме – планування розвитку брендів Soufflet і основних напрямків господарської діяльності позивача та розробка стратегії збільшення продажів на 2020 рік.

…

Критерієм розмежування витрат платника на придбання товарів, робіт, послуг для конкретної фізичної особи та витрат платника, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податку на прибуток, є мета понесення цих витрат та їх економічна спрямованість, як от на задоволення особистих потреб такої фізичної особи або на досягнення виробничих цілей самого суб’єкта господарювання. Одержання фізичною особою певних благ у вигляді оплачених за нього товарів (робіт, послуг) не може розцінюватися як отримання додаткового блага, якщо надання останніх, перш за все, зумовлено інтересом підприємства, що оплачує таке благо, а не метою переважного задоволення особистих потреб такої фізичної особи.

Сама по собі обставина, що в результаті надання особі оплачених благ у певній мірі задовольняються і особисті потреби такої особи, не є достатньою для висновку про належність таких благ до додаткового блага у розумінні наведеної норми ПК та про необхідність виключення витрат на придбання такого блага з податкового обліку платника».

[1] https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=27601

[2] https://reyestr.court.gov.ua/Review/112469519

Звертайтеся за консультацією за посиланням.

Команда ТОВ «Уайт Консалтинг» завжди готова допомогти.